«Побратимів мабуть немає — де воював Олександр, звідти не приїдеш»

Вячеслав Гончарук

Олександр рано залишився без батьків та жив у сім’ї своєї сестри Ольги.
Багато чому навчився, був майстром на всі руки. Планував перекрити вдома дах та 19 липня 2024 року отримав повістку і пішов захищати Україну

У середу, 18 вересня Олександр Чабан повернувся додому. Зустріла його громада живим коридором вулицями міста Козятин, селом Сигнал та вулицями Кордишівки до будинку, звідки він пішов на війну.

Вдома його зустріли сестра Ольга, племінники, тітки, родичі, друзі, сусіди, громада та духовенство.

Відео дня

Сусіди Героя не можуть повірити, що Олексанра вже немає.

— Такий товариський і у спілкуванні делікатний, любив пожартувати, та підняти всім настрій. Рано залишився без батьків, мав багато друзів. Кожному старався допомогти, навіть тоді коли у нього не просили допомоги, а він бачив, що треба допомога. То він щось вдома майструє, то бавиться з племінниками, чи веде їх кудись за руку. Ще двох місяців немає, як пішов на війну і так швидко загинув, — через сльози казали сусіди загиблого воїна.

Біля труни Героя схилили голови рідні, а заупокійну молитву з церковним хором співали Отець Володимир з Махнівки та настоятель Свято-Михайлівського храму Олексій.

Попрощавшись з Олександром Чабаном біля будинку, траурна колона рушила заквітчаною дорогою до храму архистратига Михаїла.

В живому коридорі на пагорбі церкви стояли учні та педагогічний колектив місцевої гімназії з прапорами, підписаними бійцями 95 бригади. А біля воріт храму зустрічали славного воїна керівництво Козятинської міської ради, керівництво Кордишівського старостату та громада села.

В храмі за загиблим воїном провели чин похорон настоятель храму Архистратига Михаїла отець Олексій та настоятель храму Різдва Покрови пресвятої Богородиці отець Володимир. Після заупокійної молитви в дворі церкви провели за Олександром мітинг скорботи і пам’яті. Відкрила його начальник відділу культури Козятинської міської ради Світлана Рибінська.

У своєму вступному слові вона нагадала, що росія буде зазіхати на Україну до тих пір, поки сама не згине. А допоки матиме хоч крихту сил, буде лізти, щоб знищити нас як українців, які мають свою мову, ідентичність, культуру, історію. Це ознаки нації і лише нація здатна збудувати державу. Лише нація здатна опиратися поневоленню у вигляді їхньої дружби.

Сотні років росія нав’язувала нам свою правду. Облещували, підкупляли, нищили, морили голодом, труїли брехнею. Свободу отримати можна лише знищивши ворога. Ще ведуча мітингу процитувала Шевченка — «і вражою злою кров’ю волю окропіте» — Його «Кобзар» — наша ідеологічна конституція, — сказала Світлана Рибінська і перейшла до біографії Героя.

Олександр народився 25 вересня 1982 року в селі Кордишівка. Там і закінчив у місцевій школі 9 класів. Після школи вступив до Козятинського залізничного училища, де отримав будівельну спеціальність.

Працював в рідному селі в сільськогосподарському підприємстві. Дуже любив техніку. Мав мотоцикл, сам ним пересувався і підвозив всіх, хто просив. Він був дуже товариським, мав дуже багато друзів, які його цінували та поважали. Олександр проживав із сім’єю сестри. Племінники обожнювали свого дядька.

Дуже багато планував у своєму житті, збирався розпочати перекривати дах у будинку, але не роздумуючи пішов захищати Батьківщину, дім, родину, рідних та близьких. Був призваний до Лав Збройних Сил України 19 липня 2024 року.

Стрілець-помічник гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А 4718 з 9 вересня 2024 року вважався зниклим. Але за декілька днів вже стало відомо, що відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність отримав поранення, несумісне з життям, в ході виконання бойового завдання біля населеного пункту Шептуховка Кореневського району Курської області російської федерації.

Біля мікрофона слово мали отець Володимир, міський голова Тетяна Єрмолаєва. Очільниця Козятинської громади на початку виступу запитала чи побратими Олександра не приїхали і тут же додала: враховуючи місце, де стояла їх військова частина, то навряд, що сюди мав хтось приїхати. Міський голова висловила співчуття родині воїна і підкреслила, що немає тих слів які можуть замінити їм пустоту в серці.

— Моторошно від того, що 19 липня призваний, а 11 вересня загинув. Але він бачив те, чого ми не бачимо. Ми тільки бачимо картинку, що ми наступаємо і зайшли на територію, але ми наступаємо ціною таких хлопців. Вчора, 17 вересня, знову похоронка, знову молодий чоловік, і знову Курськ. Ми молимось за збереження життів нашим воїнам щоденно, тричі на день щоденно молиться сотні людей, церкви стоять у марафонах і ми цим хлопцям не можемо нічого дати. Олександр віддав все, що у нього було, а нам за його подвиг треба вічно пам’ятати про нього сказала міський голова в частині свого виступу.

Староста села Олександра Бондарець. — Чорна звістка про загибель Олександра прилетіла у наше село, не оминула нашої землі холодна рука смерті. Прізвище Чабан одне в селі, тому односельці Олександра називали його по прізвищу. Всі знали до кого треба звертатися за допомогою. Людиною він був доброю. Допомагав кому зерно поносити, кому картоплю, а коли у людини було горе, чим міг допомагав і нікому не відмовляв. Коли почалася повномасштабна війна записався у тероборону, ходив разом з іншими чоловіками на чергування по забезпеченню громадського порядку в селі. Ціною власного життя він зробив найбільший подвиг справжнього чоловіка. Ми будемо пам’ятати за нього, на віки-вічні і його ім’я буде вписано в історію нашої громади, — сказала староста села.

На подвір’ї храму з Олександром прощалася громада. Прощалися довго, адже віддати шану захиснику України зійшлося багато людей. І місце для прощання дуже добре вибрали. Саша був настільки добрим, що матиме життя вічне у царстві небесному говорили жінки, які віддали шану Олександру.