Плакали небеса, мама Світлана, дружина Катерина, дітки Злата і Матвійко

• Роман Бойчук мав гарну родину. Разом з дружиною Катериною виховував доньку і сина, мав багато планів на життя. Та на нашу землю вдерся московита чобіт і пішов Роман захищати рідну землю.14 березня 2025 року він повернувся додому на щиті

Зустріла його громада живим коридором по всьому траурному маршруту. Не такої зустрічі з Романом чекали рідні, близькі, родичі, друзі і сусіди. Весь день з ним прощалися в будинку загиблого воїна, а наступного дня прощання з Героєм проходило на площі.

Зазвучала мелодія «Пливе кача», ведуча мітингу Альона Шимон у своєму вступному слові говрила зворушливі слова.

— Горить свіча і пам’яті сльоза

Додолу з неї краплями стікає

Земля ридає, плачуть небеса

Героїв Україна проводжає 

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна і це — війна. Вже одинадцять років наша країна втрачає найкращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями.

Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше — своє життя — для того, щоб ми з вами могли жити.

На жаль, сьогодні наша громада знову схилила свої голови у глибокій скорботі… Велике горе об’єднало всіх людей, які зібралися на цій площі, щоб провести в останній путь свого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України, який поліг смертю хоробрих та білим янголом на щиті повернувся додому, на свою рідну землю.

Наш Роман пішов у вічність ще зовсім молодим, у розквіті сил, йому назавжди буде 29. Народився Роман 8 лютого 1996 року в селищі Глухівці. Закінчив місцеву школу, після закінчення якої здобув фах електрозварювальника в Бердичівському ПТУ -3. Працював на місцевому підприємстві ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» вантажником та водієм.

До Лав Збройних Сил України Роман Олегович був призваний 1 листопада 2024 року.

Під час проходження військової служби займав посаду — зовнішній пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів 3 відділення дистанційного мінування взводу дистанційного мінування роти ударних безпілотних військової частини А-4848.

12 березня 2025 року, поблизу населеного пункту Покровськ Донецької області, під час виконання бойового завдання, вірний Військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, нескорений Син України, наш земляк, солдат- Бойчук Роман Олегович загинув.

Серце стискається від болю. В очах крутяться спогади про Романа, люблячого чоловіка та батька, турботливого сина, гарного односельчанина.

Вдома з надією чекали повернення свого Героя дружина Катерина, діти Злата та Матвійко, мама Світлана та вся велика родина. У великій скорботі 1-й окремий штурмовий батальйон імені Дмитра Коцюбайла (1 ОШБ, в/ч А—4848) військове формування Сухопутних військ Збройних сил України.

Роман був одним із тих, завдяки кому війна не добралася до наших домівок.

Він мав ще багато планів та мрій в житті, та не судилось… Російські окупанти обірвали життя та мрії. Сьогодні тут, поміж нас — родина, рідні та друзі Романа. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови в скорботі!

Розділяємо разом із родиною цей біль, це наше спільне горе, адже ми втратили Патріота й справжнього Захисника України!. Кожний мешканець Глуховецької громади схиляє голову перед відважністю та патріотизмом Романом Бойчуком

Ми зробимо все, щоб бути гідними пам’яті наших героїв, ми будемо пам’ятати і молитися щоб наші воїни спочивали з миром, — сказала ведуча і запросила до слова селищного голову Олександра Амонса, священика Миколу Волохатого та побратима Романа, воїна 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла (1 ОШБ, в/ч А—4848)

По завершенні мітингу скорботи і пам’яті траурна колона в супроводі священиків і духового оркестру 26-ї артилерійської бригади рушила до сільського кладовища.

Поховали Героя під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

 

.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.