«Після навчання Сергій першим поборов страх і став воїном, на якого можна було покластися»

• Сергій Чорноус народився у Флоріанівці. Закінчив місцеву школу, працював за фахом після училища. Згодом зустрів кохану дружину і влаштовував з нею сімейне життя. В серпні цього року його призвали до ЗСУ, а 21 жовтня, виконуючи бойове завдання, Сергій Валерійович Чорноус загинув.

У середу, 29 жовтня, він повернувся додому на щиті. Зустріла громада свого захисника так, як зустріла.

Соромно перед рідними Героя і побратимами. 

Перше прощання було у храмі Покрови пресвятої Богородиці. Заупокійну панахиду за загиблим воїном провів настоятель храму митрофорний протоієрей Василь Влізло. Біля церкви ми мали розмову з побратимом Героя, запитали у нього про ситуацію на фронті.

— Переможемо тоді, коли всі змінять своє ставлення до війни. Сергій з цього міста пішов на війну захищати кожного з вас і як ви зустріли свого Героя? Всі, хто приходить на позиції після навчання, настрахані, але дуже швидко поборюють свій страх. Сергій поборов свій страх один із перших. За 2-3 бої кожен стає воїном, на якого можна покластись. Один за всіх і всі за одного. Але ми штурмова бригада. Штурмуємо позиції ворога і не завжди вдається виконати бойове завдання без втрат, — сказав побратим з позивним «Мойсей».

Від церкви траурний кортеж рушив на площу. Там за загиблим воїном пройшов мітинг скорботи. Відкрила його директор будинку культури Лариса Ромасько.

Вона говорила, що від початку повномасштабного вторгнення ми були активними. Створювали волонтерські рухи і з великою відповідальністю ставились до викликів, пов’язаних війною. Зараз ми не такі активні, а війна стала повсякденним явищем. 

Окремо ведуча зупинилася на біографії Героя.  

— Чорноус Сергій Валерійович народився 18 березня 1977 року у Флоріанівці. Там закінчив школу. Любов до своєї землі та до праці на ній йому батьки прищеплювали змалечку. Допомога батькам по господарству завжди була на першому місці. Після закінчення 8-ми класів пішов вчитися в Бердичівське професійно-технічне училище, де здобув професію тракториста. Повернувся в рідне село, по-іншому не хотів і не міг. Працював за фахом. Тихий, спокійний чоловік допомагав односельцям, які цього потребували. Останні кілька років працював на м’ясокомбінаті. Зустрів жінку Олену, з якою разом облаштовували своє сімейне життя.

На військову службу був призваний 10 серпня 2025 року. Військовий вишкіл проходив у Житомирській області. З навчального центру потрапив в Дніпропетровську область. Вранці, 21 жовтня, телефонував коханій та тітці. Сказав: «Все, нас погрузили, везуть. У мене все добре. Ввечері зателефоную». Це була остання розмова з рідними.

21 жовтня 2025 року кулеметник 1-го аеромобільного відділення 3-го аеромобільного взводу, 5-ї аеромобільної роти, 2-го аеромобільного батальйону військової частини А— 4350, в результаті авіаудару КАБу з боку противника в районі населеного пункту Покровське, Синельниківського району, Дніпропетровської області солдат Чорноус Сергій Валерійович, отримав осколкове поранення правого стегна з грубим руйнуванням тканини, внаслідок чого загинув.

Чоловік побачив впритул цю страшну війну, її жорстокість і жах, який вона з собою принесла. Попри це, його серце залишалося добрим та ніжним. Він мріяв повернутися в своє рідне село і просто жити, — сказала ведуча і запросила до молитви отця Василя. Після заупокійної молитви слово мали отець Василь та секретар Козятинської міської ради Ірина Репало. Вони висловили співчуття та підтримку родині. Відзначили, що ворог не змінив свої цілі, протистоять їх планам наші воїни та гинуть, захищаючи Україну, кращі з кращих. Схилити голови перед Героєм Сергієм Чорноусом закликала Ірина Репало. А отець Василь закликав молитися за загиблих і молитися за живих..

Після виступів з загиблим воїном стала прощатися громада. «Громада», мабуть, гучно сказано. Рідні, близькі, друзі, працівники міської ради, колеги по роботі з м’ясокомбінату і все.

З площі траурний кортеж взяв курс на Флоріанівку. В селі свого земляка громада зустріла живим коридором пошани.

На сільському кладовищі  ще одну прощальну молитву провів отець Василь. Військові, стоячи на колінах, передали дружині прапор штурмової бригади. Поховали Сергія Чорноуса під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.