Петро служив у АТО і захищав Україну з 2022. В жовтні 2025 прийняв останній бій

Вячеслав Гончарук

Про Петра Назарчука кордишівляни кажуть: він не наш та ми любили його як свого. Ще з дитячих років добрий, привітний, працьовитий і дуже слухняний. Допомагав людям, а відпочивав на риболовлі. На війну ходив двічі. У 2015 році — АТО і з перших днів повномасштабного російського вторгнення. В кінці жовтня 2025 року славний син України загинув.

Зустріла громада Петра Івановича Назарчука живим коридором по всьому траурному маршруту. Попрощавшись з Героєм біля будинку мами, жалобний кортеж рушив до храму Архістратига Божого Михаїла.

Поховальний чин (відспівування) загиблого провели настоятель храму отець Олексій та отець Олег. По завершенні урочистої церемонії на подвір’ї храму за загиблим воїном пройшов мітинг жалоби.

Відкрила його начальник Козятинської культури Світлана Рибінська. Вона говорила про те жахіття, яке несе нам російська федерація. Окремо ведуча зупинилась на біографії Героя.

Петро Іванович народився 30 серпня 1986 року у м. Київ. Мама Валентина, батько Іван працювали там. Але вони і їхні пращури родом були з Кордишівки. У 1986 році переїхали до міста Вінниці. Ріс і виховувався разом із сестрою Тетяною. Навчався у 27 ліцеї. Після закінчення отримав професійно-технічну освіту в училищі № 5 за фахом столяр.

Він дуже любив рідну Кордишівку. В дитинстві та юності бував тут майже щотижня. Допомагав бабусі по господарству, рибалив. Мав багато друзів, ходив на місцеву дискотеку, де й познайомився з дівчиною Оленою. У 2014 року закохана пара одружилися. Чемний, добрий, вихований юнак став чудовим чоловіком.

З 30 квітня 2015 року був мобілізований і служив в АТО на Донеччині до серпня 2016 року. Працював на ТОВ «БаДМ» та ПРАТ «Інфузія». В 2022 році на початку повномасштабного вторгнення, знову був мобілізований до війська. Брав участь в боях за Сіверодонецьк, Лисичанськ, Авдіївку, Бахмут, Покровськ. Але тепер захищав він ще одну найдорощу для нього людину – донечку Поліну, яка народилася 2022 року. Але татусь її бачив лише коли приїздив у відпустку. Готовий був небо для неї прихилити. Місяць тому був у відпустці. Мав багато клопотів. Адже родина купила квартиру. Займався переїздом. Облаштовував побут сімʼї. Захоплено занурився в домашні справи. Він не хотів залишати найрідніших.

Для родини найстрашніші періоди були, коли не виходив на зв'язок, хоча попереджав про це. 22 жовтня подзвонив мамі. Останній дзвінок — на наступний день до дружини. Розмова про донечку, щоденні справи. 27 жовтня стало відомо, що старший солдат Назарчук Петро Іванович під час виконання службового обов’язку, захищаючи незалежність України, 25 жовтня 2025 року неподалік населених пунктів Борівка - Андріївка, Ізюмського району, Харківської області внаслідок вибухової травми – загинув. Україна втратила зразкового воїна, побратими — надійного друга, мама Героя Валентина — дорогого сина, дружина Олена — люблячого чоловіка, донька Поліна — найкращого тата, сестра Тетяна — дорогого брата, племінники втратили люблячого дядька і свого захисника.

Зі словами підтримки родини загиблого і безмежної шани Петру Івановичу від мікрофона слово мала секретар Козятинської міської ради Ірина Репало. Після виступу з загиблим воїном стала прощатися громада. Прощалися довго, адже провести загиблого воїна в останню дорогу зійшлося все село.

Урочиста військова церемонія в супроводі священника рушила до сільського кладовища. Військові, опустившись на коліно, дружині загиблого воїна передали державний прапор, яким була накрита домовина Героя.