Пам'яті Віталія Михайловського. Лист, який написав тато своїй дочці, без сліз читати не можна

• Доля. На початку травня під Волновахою загинув наш земляк, мешканець села Козятин Віталій Михайловський.
• Він прожив коротке, непросте життя і залишив після себе згадку для доньки Валерії. Колись вона прочитає листа, якого їй написав батько, і багато що зрозуміє

Віталій Михайловський народився у місті Вінниці 31 жовтня 1988 року. В ранньому віці залишився без батьків. Батька Віталій взагалі не пам’ятав, а смертельно хвора мама відвезла сина в Козятин, де він навчався в школі № 9 та був під опікою бабусі. В 10-річному віці Віталій став сиротою, померла його мама. Хлопця виховувала бабуся.

Це фото було з листом Віталія до доньки. Якого він написав «про всяк випадок»

Зі шкільних років він користувався повагою у школі, особливо у однокласників. Віталій Михайловський був душею колективу завдяки організаторським здібностям. Це розповіли випускники 2006 року, з якими він разом навчався. На прощання з Героєм зібралося мало не половина класу.

Після школи він вирішив стати залізничником, де набув кваліфікацію слюсаря з ремонту рухомого складу. За цією спеціальністю працював до перших чисел вересня 2021 року. З 6-го вересня його призвали на військову службу за контрактом до військової частини у місті Гайсин. 

В службовій характеристиці солдата Михайловського написано, що він має достатній рівень професійної підготовки. Обов’язки за посадою опанував у повному обсязі. Не губиться перед труднощами. Працює над підвищенням рівня своїх знань. Вміє підпорядковувати себе вимогам поставлених завдань. Здатний швидко розбиратися у суті питання та виділяти головне. При прийнятті рішень передбачає розвиток подій і наслідки, на критику реагує адекватно. Має добрі командирські та організаторські якості та здібності і відданий службовому обов’язку. Веде здоровий спосіб життя та вміє зберігати державну таємницю.

 З початку великої війни був направлений для участі у бойових діях до Донецької області. 2 травня 2022 року вірний військовій присязі під час захисту Батьківщини потрапив під ворожий артилерійський обстріл на позиції поблизу села Шевченко Волноваського району Донецької області та отримав поранення в тулуб несумісні з життям. 

Між роботою залізничника і підписаним контрактом у Віталія був відрізок подружнього життя, де двоє добрих люблячих людей не зуміли жити один для одного. В один момент дружина Віталія Ірина пішла від чоловіка. Пішла тому, що любила і хотіла, щоб він брав більше на себе обов’язків. Якби Ірина могла передбачити, що така наука чоловіку обернеться розлученням, можливо змирилася б з роллю голови сім’ї. Сам Герой України хотів налагодити сімейні стосунки, адже найяскравішим періодом його життя була поява на світ Божий доньки Валерії. Заради неї він жив, не знав тільки, як до сім’ї повернутися. От і прийняв рішення стати для доньки Героєм. Це стало відомо з листа, якого Віталій написав доньці, так, про всякий випадок. Ми не публікуємо його по тій причині, що без сліз його читати неможливо. В який час батько доньці писав того листа, невідомо. Але Валерія з нього зрозуміє, що батько не жив з ними, тому що потрібно було захищати їхній спокій. В листі вживані слова, які можуть відноситися як до доньки школярки, так і до дорослої дочки. 

Військовий квиток Героя Віталія Михайловського. На ньому – сліди крові   

Ірина  дасть Валерії лист прочитати, коли вона хоч трохи підросте і буде для цього нагода. 

– Можливо на доньчину якусь пам’ятну дату чи Віталія ювілей з дня його народження. Час розставить всі крапки над «і», – сказала під час нашого спілкування Ірина.

В папці документів, де й був лист до дочки Валерії, ми знайшли подяки та похвальні грамоти від командування протитанкового артилерійського дивізіону військової частини А 1619. Свідоцтво, що він ще раз навчався в нашому залізничному училищі і набув професію машиніста електровоза, та військовий квиток і маленьке фото Валерії, які носив під своїм серцем до останнього.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.