Прощання з Віталієм: море квітів і клятва однокласників — кожну зустріч у школі починати з хвилини мовчання

Вячеслав Гончарук

В четвер, 5-го травня мешканці нашого міста прощалися з Віталієм Михайловським.
Провести в останню дорогу Героя України прийшли його рідні, друзі, знайомі, побратими з командиром та однокласники з директором і завучем

З ранку 5 травня планувалося провести Героя України Віталія Михайловського з поля бою до його рідної домівки через живий коридор. Тільки так сталося, що рідні Героя хотіли, щоб він більше побув в хаті де зростав, звідки ходив до школи, звідки пішов контрактником захищати Україну. А колона з тілом загиблого воїна проїхала трохи раніше.

В будинку, де жив Віталій, біля нього схиливши голову на труну сиділа мама 6-ти річної доньки Віталія і кішка «Багіра», яка не знаходила собі місця, за якимось тваринним інстинктом відчула, що з її господарем трапилась біда.

Відео дня

Не чекаючи 11 години, на яку було призначене прощання з Героєм України, до будинку загиблого воїна підходили друзі Віталія, однокласники, знайомі і ті, що прийшли віддати шану йому, адже Віталій захищав всіх нас, наший спокій.

Після 12 години траурна процесія не квапливою ходою взяла курс на площу.

Щоб віддати шану загиблого за свободу України, перехожі зупинялися і багато ставали на коліно. Хлібороби «Козятинхліб» та лікарі сімейної медицини на якусь мить, щоб провести Віталія в останню дорогу, вийшли з своїх робочих місць на вулицю.

Коли колона заходила на площу зазвучала «Пливе кача». Віддаючи шану загиблому всі стали на коліна.

Ведуча мітингу-реквієму розповіла біографію воїна. Народився Віталій 31 жовтня 1988 року, навчався у школі № 9. Рано втратив батьків, але жив світлою надією для єдиної доньки Валерії, якій усього 6 років.

6 вересня 2021 року був призваний на військову службу за контрактом до військової частини у місті Гайсин. З початку оголошення війни був направлений для участі у бойових діях до Донецької області. 2 травня 2022 року вірний військовій присязі під час Захисту Батьківщини потрапив під ворожий артилерійський обстріл на позиції поблизу села Шевченко Волноваського району Донецької області та отримав поранення несумісне з життям.

За сумною традицією перше слово надали священникам. Заупокійну молитву провели священики Православної церкви України настоятель храму Іллі отець Роман та настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці отець Іван з Сестринівки.

Яким був Віталій при житті і які він строїв плани розповіли міський голова Тетяна Єрмолаєва та директор школи, де навчався захисник України, Олег Заїчко. Олег Борисович в школі у Віталія Михайловського предмет за шкільною програмою не викладав та відзначив, що він мав здібності організатора і на кожну зустріч випускників приходив до школи.

Командир військової частини, в якій служив наш земляк розповів, що Віталій був воїном на якого можна було покластись. Коли з початком війни їм довелось боронити Київщину, коли воїни Гайсинської в/ч по тижню не роздягались, Віталій знаходив час, щоб удосконалити димар в бліндажі, щоб його товаришам було комфортніше відпочивати, якщо то можна назвати відпочинком. Потім командир розповів, що їхню військову частину розділили. Частина, в якій воював Віталій, була перекинута в село Шевченко Волноваського району. Там він і потрапив під ворожий обстріл.

Багато теплих слів про Віталія Михайловського сказали його однокласники 2006 року випуску. Вони сказали:«Хто нас тепер буде збирати, та обіцяємо, що ми будемо збиратися класом і в кожну зустріч і найперше ми вшануємо тебе хвилиною мовчання».

Після виступу однокласників Героя України в багатьох присутніх навіть в тих хто Віталія не знав раніше на обличчі з’явилися сльози. Кожен з присутніх, тримаючи в руках живі квіти, підходив до гроба загиблого. Так настала для кожного з нас мить прощання з Героєм. Коли попрощалися всі знов прозвучала «Плине кача». Ще раз наші земляки стали на коліна. Поховали Героя України н алеї слави сільського кладовища.