Пам'яті Героя: дружина Артура Турляка Катерина: «Навіть не вірилося, що бачимось востаннє»

• Втрата. Старший лейтенант Артур Турляк служив у підрозділі особливого призначення КОРД. Від початку широкомасштабного вторгнення він був у зведеному полку «Сафарі».
• Звільняв від загарбників Бучу, Ірпінь, Гостомель, Харківщину.
• В Запоріжжі загинув. Яким був Герой України ми запитали його найрідніших людей

Народився Артур Турляк у Новорічну ніч 1993 року в сім’ї залізничників. Здобувши шкільну освіту, спробував стати частиною великої династії залізничників. Його мама з татом працюють провідниками пасажирських вагонів. Бабуся з дідусем до виходу на заслужений відпочинок були залізничниками. Тільки здобувши в Козятинському залізничному училищі спеціальність оглядача-ремонтника рухомого складу Артур відчув, що то не його. Його більше приваблювала служба рятівника чи поліцейського.

►Мрія кожної жінки бути за чоловіком. У Катерини Турляк так було до війни з росією

— Після служби в армії син пішов працювати у підрозділ МНС. Спочатку йому було важко психологічно, — розповідає мама КОРДівця Оксана Миколаївна. — Він часто ставав свідком жахливих аварій, коли доводилось покалічених в дорожньо-транспортних пригодах людей вирізати з металевого полону. «Така у нас професія, ми людей рятуємо. Саме від наших дій залежить, коли ми постраждалого передамо в руки медичних працівників», — говорили йому старші по службі товариші. Рятувати людей сину було ближче до душі і він залишився в загоні рятівників.

— А як ваш син став спецпризначенцем?

— Коли міліцію перейменували в поліцію, а потім реформували її, Артур виявив бажання служити в поліції. Спочатку служив патрульним, тільки в душі він залишався тим же рятівником і мріяв стати на вищий рівень, — пояснила мама Героя. До розмови підключається мама дружини Артура Ірина Петрівна:  

— Коли був набір у поліцію, він таємно від родини сам пройшов усі тести. Ми нічого не знали, поки його не викликали на службу в поліцію. Спочатку він працював патрульним, потім служив у підрозділі ТОР, а вже з ТОРу за конкурсом його перевели до КОРДу. Тільки КОРДівцем він був для України, для всіх нас він був добрим чоловіком для моєї доньки, ідеальним батьком для моєї внучки Каріни. Я його зятем не називала, тому що для мене він був наче рідний син, — після цих слів мама-теща розплакалась, а коли витерла сльози з обличчя, продовжила: – Артур заочно вступив до Київського університету права Національної академії наук. Він мріяв стати співробітником ДБР.

— Оксано Миколаївно, коли вам стало відомо, що ваш син з перших днів війни знаходиться в найгарячіших точках? — звертаємося до мами Героя.

— Він нікому нічого не говорив. Щоб не переживали, дружину Катю з Каріною відправив у Польщу. Мені казав, що знаходиться в місці дислокації по місцю служби. Це вже потім, коли росіян вибили з-під Києва, він на кілька днів приїхав додому та привіз нагороду за визволення Бучі, Ворзеля, Гостомеля, Ірпеня. Тільки тоді ми дізналися, що бійці зведеного полку «Сафарі» звільняли Київщину. В Сафарі були спецпризначенці ТОР і КОРДУ підсилені спеціалістами вибухотехнічної служби. За словами сина, вони займалися відновленням правопорядку на звільнених територіях. Аби місцеві мешканці якнайшвидше змогли повернутися у рідні міста, — розповіла мама Героя.

Під час нашого спілкування з мамою Артура до неї прибігла шестирічна внучка Каріна. Вмостившись зручно на колінах бабусі і дізнавшись, що мова йде про її тата, розплакалась. Бабуся Оксана заспокоїла внучку і каже: «Ти розкажи дяді, куди ви з татом найбільше любили ходити на прогулянку». Каріна розповіла про похід у звіринець.

— Ми з татком брали звірятам багато їсти, а вони їли і махали хвостиками, – розповідала дівчинка. Бабуся зауважила, що Каріна має добру пам'ять, як і її тато.

— Коли Артур ще був у садочку, йому вихователі давали вивчити напам’ять найдовші вірші. Вони самі дивувалися, що він мав таку хорошу пам’ять, — розповідає пані Оксана. — Каріна зараз має інтерес до медицини. Вона знає, в якій частині тіла знаходяться органи людини. Якось, коли вона була в садочку, її одногрупник Сергійко поскаржився на болі в животі. Каріна оглянула ровесника і каже йому: «Ні, дорогенький, живіт тут ні до чого, у тебе печінка болить».  Син знав захоплення дочки і в його планах було вивчити її на лікаря. 

►Щасливі Катя, Артур та Каріна за декілька місяців до війни.

— А які у Артура ще плани були?

— Коли почалася війна, він чомусь вірив, що вона триватиме недовго. «Війна скоро закінчиться, — казав він, — і ми підемо в церкву та повінчаємося. Я хочу, щоб ти була моєю дружиною не тільки перед людьми, а й перед Богом», — розповідає дружина Героя Катерина. — А ще казав, що нашій сім’ї треба поповнення. Мала бути ротація. Але весь їхній підрозділ залишили воювати. Мій чоловік мені казав: «Яка ротація. Ворог ще близько, я спокійно спати не зможу. Може ближче до осені. Тоді треба буде допомогти тобі Каріну до школи зібрати і батькам в городі потрібно буде допомогти». Коли в кінці квітня він мені це говорив, навіть не вірилось, що останній раз з ним бачимось.

►Остання нагорода Артура

— Як це сталося? Вам щось відомо з цього приводу? 

— Відомо тільки, що трагедія сталася в ніч з 21 на 22 травня, — каже мама Артура. — Є різні чутки, але вони не підтверджені на офіційному рівні. Звичайно, окупанти знали, що зі спецпризначенцями їм в чесному бою не справитись, то й поступили підло — вдарили по КОРДівцях, коли ті відпочивали. Нам відомо, що він був патріотом своєї держави і йому назавжди залишиться 29.

— На похороні Артура ми чули від друзів вашого сина, що одного разу група КОРДівців помітила лежачого чоловіка. Підняли його пакет, а в ньому була велика сума грошей. Радились, що з п'яним чоловіком робити, а ваш син взяв у того чоловіка телефон і зателефонував його дружині. Вам відома ця історія?

— Така історія дійсно була, — каже дружина КОРДівця Катерина. — Той п’яненький чоловік скоріше всього автівку чи ще щось цінне продав і від радості випив, але мабуть сили не розрахував. Артур взяв телефон у сплячого чоловіка і зателефонував його дружині. Та прийшла за вказаною адресою з вечерею для КОРДівців і вони їй гроші віддали. Вони не рахували, передали з рук в руки, а в пакеті були долари. Жінка дуже дякувала хлопцям. Ми нікому цієї історії не розповідаємо, тому що люди знають різні історії і мало хто в таке повірить. Але таке дійсно було. Скільки я знаю свого чоловіка, він ніколи чужого не брав. Казав, мені вистачає тих грошей, які платить держава за мою роботу, — сказала дружина Героя, ледь стримуючи сльози.

Війна дійсно забирає найкращих. Батьки Артура втратили чудового сина, другий син родини Турлюків старших, Ярослав, втратив доброго брата. Внучка Каріна — люблячого її батька, дружина Катя — ідеального чоловіка. Держава — відважного воїна. Вічна пам'ять Герою!

Він мріяв працювати в ДБР та все перекреслив підступний ворог. Репортаж з мітингу пам’яті Артура Турляка

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.