Останню нагороду Дениса побратим вручив дружині воїна на його похороні

Вячеслав Гончарук

Денис Єршов народився в селищі м.т. Оротукан Магаданської області. Рано залишився без батьків і ще до школи бабуся забрала його до Козятина. Тут він набув шкільної освіти, вступив до м'ясо-молочного коледжу, але завжди прагнув набути чогось нового. Найбільшим його скарбом була дружина і діти. Заради них влаштувався працювати за кордоном. А коли в Україну вдерся ворог, пішов захищати своїх дівчат і сина. І захищав їх до останнього

Зустріли рідні і громада свого захисника в п'ятницю 26 червня. Біля будинку померлого на війні воїна схилили голови дружина Світлана, дочка Кристіна, син Даня, родичі, друзі, куми, сусіди далекі й близькі, побратими.

Побратими говорили, що у Дениса на першому плані була сім'я.

Сусід Сергій говорив про Дениса, наче про брата.

— Він не мав спеціальностей, та вмів: чи то зварювальні чи якісь інші роботи. Мабуть щоденна робота і була його спеціальністю. Хто б що не попросив — нікому не відмовить. У нього не було вихідних ні в будній день, ні у свято.

Майже кожної хвилини до будинку, щоб віддати шану Герою війни, підходили родичі, близькі і друзі. І в одну мить нагадала про себе війна повітряною тривогою. Хтось із близьких сказав: «Що, сволота, проводжаєш? Та будьте ви, кацапи, прокляті і щоб виздихали всі в один день.»

Заупокійну панахиду за померлим воїном провів священник ПЦУ отець Василь Влізло. Після молитви за упокій душі траурний кортеж з тілом Героя рушив на площу Героїв Майдану. Там з Денисом Єрошовим прощалася громада.

Відкрила мітинг жалоби і пам'яті директор будинку культури Лариса Ромасько. Вона говорила про війну, воїнів передової, нас, як тил, і про корупцію у владі. Малося на увазі, що перемога наших воїнів близько і разом з тим 40 мільярдів забирають у нашого війська на непершочергові програми. Далі ведуча перейшла до біографії Героя.

Єршов Денис Андрійович народився 19 січня 1983 року в Магаданській області у місті Оротукан. Там минули його дитячі роки. Коли хлопчикові виповнилося шість років, бабуся забрала його до Козятина.

Бабуся вкладала в нього найкращі людські цінності, вчила поважати людей та бути відповідальним. Згодом, за станом здоров’я, вона змушена була віддати Дениса навчатися в школі – інтернаті. Після закінчення 9 класів Денис вступив у Вінницький м'ясо-молочний коледж. Зростав допитливим, працьовитим і майстровитим хлопцем.

Змалку Денис звик покладатися насамперед на власні сили. Не боявся жодної роботи, брався за будь-яку справу. Працював різноробочим, зварювальником, електромонтером. Умів і любив працювати, був майстром на всі руки, людиною, на яку можна було покластися.

У 2013 році доля подарувала Денисові зустріч зі Світланою. На той час вона вже виховувала доньку. Між ними народилися щирі почуття, які згодом переросли у міцну родину. Того ж року вони одружилися, а у 2014 році у подружжя народився син Данилко.

Денис був турботливим чоловіком і батьком. Як і кожен справжній господар, він прагнув забезпечити свою сім’ю та дати дітям усе необхідне для щасливого життя. Саме тому певний час працював за кордоном.

Приїжджаючи додому, Денис намагався надолужити кожну хвилину, проведену далеко від рідних. Усю свою любов, турботу і тепло він віддавав своїй сім’ї, дітям, онукові.

Таким самим він був і для людей навколо. Сусіди знали: якщо потрібна допомога – можна звернутися до Дениса. Він нікому не відмовляв. Завжди знаходив час, щоб підтримати, підказати, допомогти ділом. Його працьовитість, доброта і щире серце заслужили повагу всіх, хто його знав.

23 лютого 2022 року Денис приїхав додому у відпустку з Німеччини, та вже наступного дня, 24 лютого, життя мільйонів українців змінилося назавжди – розпочалось повномасштабне вторгнення.

Знову почалися пошуки роботи. Працював у 4-тій школі, а згодом різноробочим у приватного підприємця. 25 травня 2024 року Денис отримав повістку та був призваний до лав Збройних сил України. Уже наступного дня перебував на навчанні у Гайсині.

Воював на Краматорському та Курському напрямках, де щодня ризикував власним життям.

Під час виконання одного з бойових завдань на Курщині понад 10 днів не виходив на зв’язок з рідними. Для сім’ї це були дні тривоги, болю і невідомості. Був нагороджений відзнакою 80-ї окремої десантно-штурмової галицької бригади. Пізніше Денис отримав поранення та контузію. Проходив лікування і відновлення в госпіталі в Сумах та Білій Церкві, реабілітацію у Львові. Після покращення стану здоров’я — Сумський напрямок. Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни».

5-го травня Денис прийшов у короткострокову відпустку. Два тижні, проведені поруч із рідними, стали безцінним часом для всієї родини. Все частіше жалівся на стан здоров’я. Після відпустки знову повернувся до підрозділу. 19-го червня рідні ще розмовляли з ним, а 20-го Денис уже не відповідав на дзвінки.

20 червня 2026 солдат, водій-електрик комплексу радіоелектронної боротьби взводу радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами роти радіоелектронної боротьби військової частини А 5172 – Єршов Денис Андрійович, позивний «Найк», помер, внаслідок гострої серцево-судинної недостатності в госпіталі у місті Суми, — сказала ведуча і запросила до молитви за воїном митрофорних протоієреїв Православної церкви України духовних отців Романа Масиру та Василя Влізло.

Зворушливим моментом прощання громади з Денисом був виступ побратима. Він розповів, що наш земляк за добру службу отримав ще одну державну нагороду, яку вручив він дружині померлого.

Крім побратима слово мали отець Василь та секретар Козятинської міської ради Ірина Репало.

Після виступів з Денисом стала прощатися громада. Попрощавшись, траурний кортеж в супроводі отця Василя рушив до храму Покрови Пресвятої Богородиці. Релігійний обряд прощання та вшанування звершив настоятель храму отець Василь.