Останні слова, написані матері: «Живий! Дай Бог сьогодні буде евакуація…»

• До редакції газети «RIA-Козятин» звернулася мама зниклого безвісти у 2024 році Богдана Зінченка. В той день, коли мама Людмила отримала від командування в/ч, де служив її син жахаячу звістку, Богдан стояв на позиції до останнього. Його друзі говорили, що позицію Богдана російські нелюди розстріляли з танка, де не залишилось нічого і мабуть нікого. Публікуємо лист, який написала до редакції мама Богдана   

«Вже два роки немає Богдана! Для кожного з нас час тече по-різному, але для мене і мого молодшого сина він зупинився два роки тому. Минуло вже два довгих роки, як моє материнське серце кричить і плаче від невідомості, а душа відмовляється вірити в найгірше. Я пишу ці рядки, щоб кожен у нашій громаді знав і пам'ятав ім'я мого дорогого старшого сина — Зінченко Богдана. Він пішов на фронт, захищаючи Батьківщину та гідне ім'я матері, яку беріг понад усе. Він завжди був моєю головною опорою і найкращим прикладом для свого молодшого брата.

Його останній вихід на бойове завдання почався ще 8 листопада. П'ять днів невідомості, п'ять днів, коли кожна секунда здавалася вічністю. І ось — середа, 13 листопада.

На екрані мого телефону з'явилося довгоочікуване повідомлення та коротке відео від мого сина. Навіть там, у тому пеклі, він намагався мене заспокоїти, бо понад усе не хотів, щоб я плакала чи хвилювалася.

Він написав слова, які назавжди вкарбувалися в мою пам'ять:

«Живий! Дай Бог сьогодні буде евакуація. Без води та їжі всі дні в тій норі))»

На коротких кадрах відео я бачила свого сина — виснаженого, втомленого, але незламного. Вони стійко тримали свої позиції всі ці дні, без ковтка води, у тісному бліндажі, під безупинним вогнем, чекаючи на порятунок. Він так сподівався на цю евакуацію, так вірив, що повернеться до нас із братом.

А вже наступного дня, 14 листопада, зв'язок зник. Нам повідомили, що позиція була розбита під час страшного бою під Рівнополем Волноваського району Донецької області. У рапорті командира написали найстрашніші слова... Але я знаю, якою ціною він тримався, і як сильно хотів жити. Тому моє серце не зупиниться. Я не вірю паперам, я шукаю свого сина кожного дня, кожної хвилини. Я знаю, що ці випробування — не тільки мої. Це біль ще сотень тисяч матерів, які проходять через те саме пекло очікування. Але всі ми маємо повне право на гідність і на щиру подяку перед Господом Богом за те, що ми народили і виростили справжніх Героїв! Справжніх! Воїнів світла, а не темряви! Ім'я мого сина має жити, а його подвиг — ніколи не бути забутим! Я безмежно дякую нашій громаді, кожному земляку, сусіду, другу та знайомому за те, що в цей найважчий час ви залишаєтесь поруч. Ваша підтримка, добрі слова, ваші молитви та пам'ять про мого сина — це те, що дає мені сили жити, дихати й продовжувати пошуки. Дякую, що пам'ятаєте нашого Воїна світла разом зі мною. З повагою та надією — мама Героя-Людмила.»

Богдан Зінченко народився 14 лютого 1984 року. Був дуже щирим, компанійським і мав багато друзів. У підлітковому віці міг першим купатися, як тільки зі ставка зійде крига. Він належить до тієї рідкісної категорії людей, для яких слово «дружба» — це не просто статус, а кодекс честі. На нього завжди можна покластися. Якщо він пообіцяв допомогти, то розіб'ється, але зробить, навіть якщо це суперечить його власним інтересам. Він не боїться труднощів чи конфліктів, якщо потрібно захистити свого друга, то захистить. Про таких як Богдан кажуть «За друга у вогонь і воду» 

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.