Особовий склад завжди слухав свого командира і йшов за ним

• Сергій Куценко народився у нашому місті. Ходив до школи, любив майструвати і грати в футбол.В училищі набув кваліфікації залізничника. Одружившись, виховував з дружиною двох красенів синів. Коли ворог вдерся на нашу землю — пішов боронити Україну та геройськи загинув за
• її свободу незалежність і суверенітет.

Їхав Сергій додому з поля бою довгих 8 місяців. Громада зустріла його живим коридором, а рідні плакали тому, що не такої зустрічі вони чекали з ним. Почали прощання з Героєм у храмі Покрови пресвятої Богородиці. Чин похорон провели настоятель церкви митрофорний протоієрей Василь Влізло та благочинний Вінницько- Тульчинської єпархії Роман Масира.

По завершення заупокійної молитви траурна колона в супроводі обох священиків рушила на площу. 

Там за загиблим воїном пройшов мітинг пам’яті і скорботи. Відкрила його начальник відділу культури Світлана Рибінська.

— Війна — це не слово — це стан нашого життя. Ми про це говоримо в сім’ях і зі знайомими. Це те, що нам не дозволяє просто жити. Наші воїни, військо — наша сила і наша гарантія. Їхні серця викарбовують міць української нації. Зморені та загартовані обличчя; тіла в ранах — свідчення сили та волі українців до свободи та незалежності, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.

Сергій Юрійович народився 29 серпня 1978 року. Зростав активним, допитливим хлопчиком. Любив спортивні ігри, а найбільше — грати у футбол. Захоплювався технікою, любив ремонтувати прилади. Закінчив школу № 5, наше залізничне училище. Проходив строкову службу у Кам’янець-Подільському, в понтонних військах. Працював на залізниці у Козятині, у Києві. Захоплювався технікою, любив ремонтувати прилади.

Формувався як людина в гарній, дружній сім’ї. Між дітьми: старшою сестрою Наталією, Сергієм та молодшим братом, розподілялись домашні обов’язки та старанно виконувались. Молодший брат теж зараз у війську, був поранений. Правилом родини завжди була відповідальність один за одного. Чуйність, людяність — за ці риси його цінували друзі, товариші, колеги. Своїм двом синам він теж передав ці якості. Завжди залучав до своїх справ і планів. Все робили разом з синами. І научав, щоб були завжди були поруч, допомагали один одному і мамі. Сергій був авторитетом для синів та, в той же час,— другом.

Сергій Юрійович — чудовий чоловік і батько, якого втратила родина. А ми втратили захисника: мужнього і відважного. Він відмовився від броні та 23 лютого 2023 року був мобілізований. Перебуваючи на службі, завжди телефонував, давав звістку. Ніколи не жалівся. Останній дзвінок був 3-го травня 2024 року. Дружина Олена на все життя запам’ятала його останні слова: «Бережіть себе. Я тебе люблю».

Сержант Куценко Сергій Юрійович — командир 1-го піхотного відділення, 2-го піхотного взводу, 1-ої піхотної роти військової частини А— 4984, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу та незалежність, поблизу села Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області від 5 травня 2024 року вважався зниклим безвісти. Той бій був останнім. А далі — довга дорога, довжиною у 8 місяців до рідного дому. Просимо Господа дати сили жити з цією втратою рідним і близьким, — сказала ведуча і запросила до молитви за Сергієм священиків.

 Після панахиди слово мав отець Василь.

— Ми зібралися на цій площі, щоб попрощатися з воїном Героєм, який віддав своє життя за кожного з нас, за наше місто, за наших дітей. Сьогодні наша Україна стоїть на колінах, тому, що ми оплакуємо наших воїнів, яких привозимо на цю площу, до храмів, до батьків, до рідних і близьких. Вони показують нам, як вони любили свою державу і всіх нас. Ми сьогодні низько вклоняємося воїну Сергію. Ми сьогодні вклоняємося його родині і дітям. А їм треба якось змиритися з втратою рідної людини і якось з цим жити і дальше трудитися на благо нашої неньки України. Тому давайте подякуємо нашому воїну Сергію за його великий подвиг. Відмовився від бронювання і пішов захищати нас. Подякуймо йому по першому, по другому і по третьому разу.

—І знов 5-та школа. Сергій вже 15-ий, в училищі 72-й. Це тисячі наших дітей, батьків, братів. Ворог нещадний, ворог лютий, мужні Герої воїни, з якими ми прощаємося на цій площі віддали найцінніше, що у них є — своє життя за нас, за наші родини, за нашу неньку Україну. Хлопці, сини два красеня, вам є ким пишатися. Вам є за для кого продовжити батьківську справу. Адже ваш батько Герой держави загинув захищаючи в першу чергу вас, синів, задля яких відмовився від броні пішов на війну фактично добровільно. Шановна родино. дружина, сестра Наталка, тримайтеся, ми вам співчуваємо, чим зможемо — завжди допоможемо. Адже це наш святий обов’язок, а ворогу ми не пробачимо, —  сказав голова виконкому Костянтин Марченко.

Приїхав, щоб провести в останню дорогу сержанта Куценка командир батальйону, де воював «Куцик», таким був позивний Сергія. За словами комбата на таких, як Сергій і тримається наша армія. Він приїхав, щоб подякувати і висловити співчуття рідним

— Близькі, рідні, родина, загиблого…  завжди важко говорити ці слова. Важко, дуже важко. Я вам висловлюю свої співчуття і бажаю вам триматися, триматися треба нам усім тому, що іншого виходу у нас поки немає. Поки є ворог на нашій землі ми повинні стояти до кінця, — казав командир біля мікрофону, — Сержант Куценко Сергій Юрійович — дуже відповідальна людина. Був дуже гарним командиром. Підлеглий йому особовий склад завжди його слухав, завжди йшов за ним, завжди поважав.

Заступивши на позицію 3-го травня, на жаль в той час ворог проводив дуже активні бойові дії, наступ йшов постійно, загинув на позиції внаслідок атаки ворожих дронів. Колектив нашого батальйону, я і всі побратими обіцяємо, що за кожну смерть ми будемо мстити. За кожне страждання рідних, близьких, дітей, матерів, дружин ми будемо мстити. Ми зробимо все, що в наших силах і навіть більше. Той жах, який там відбувається і це добре, що не всі бачать, що там відбувається. Так, це лягло на наші плечі і я вам обіцяю, що ми зробимо все можливе, щоб ворог зазнав ще більших втрат і геть пішов з нашої землі. Це єдина наша ціль на даний момент

Після виступів, з загиблим воїном стала прощатися громада.

Останній раз прощалися з Сергієм Юрійовичем біля будинку, звідки він пішов на війну. Ще одну заупокійну молитву провів отець Василь.

Попрощалися з Героєм рідні і близькі і траурний кортеж взяв курс на Алею Слави міського кладовища. Поховали Героя під наший Славень та військовий салют від салютної групи

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.