«Особливим щастям була звістка про майбутнє батьківство». Герою Анатолію Ганевичу назавжди 27...

• У п'ятницю, 12 червня Самгородоцька громада з невимовним болем у серці, зустріла свого Героя — Анатолія Ганевича, який повернувся додому «на щиті»
• Церемонія прощання...

Як пишуть у громаді, живим коридором, навколішки, зі сльозами на очах люди віддавали останню шану мужньому Захиснику. 

Про Героя

Анатолій Ганевич народився 02 березня 1999 року у селі Дубові Махаринці у родині Романа Петровича та Наталії Миколаївни Ганевичів. Зростав разом із сестрою Марією у рідному селі. Був добрим, щирим та працьовитим.

У 2005 році пішов до 1-го класу Дубовомахаринецької школи, де провчився 2 роки. Згодом продовжив навчання у Самгородоцькій спеціальній школі, яку закінчив у 2017 році, здобувши повну загальну середню освіту.

Після закінчення школи вступив до Вінницького вищого професійного училища № 11, в якому у 2018 році опанував професію автомеханіка. Прагнучи отримати нові знання, продовжив навчання у Гущинецькому професійному аграрному ліцеї за спеціальністю «тракторист». Проте завершити навчання не вдалося, адже у 2020 році Анатолій став на захист Батьківщини, проходячи військову строкову службу.

Після початку повномасштабного вторгнення він не залишився осторонь і продовжив боронити рідну землю від ворога.

«У жовтні 2025 року Анатолій створив власну сім’ю, одружившись із коханою Дашею. Попереду було ціле життя, сповнене мрій та планів. Особливим щастям для нього була звістка про майбутнє батьківство – вже у серпні цього року молоде подружжя чекало на народження своєї дитини» — пише Наш Самгородок

Солдат, водій-сапер 1-го інженерно-саперного відділення 2-го інженерно-саперного взводу 1-ої інженерно-саперної роти 2-го інженерно-саперного батальйону військової частини А4960 Збройних Сил України, Анатолій Ганевич гідно виконуючи свій військовий обов’язок, загинув 06 червня 2026 року в районі населеного пункту Олексієво-Дружківка Краматорського району Донецької області.

«Йому назавжди 27… Анатолій віддав своє життя за Україну, за наше майбутнє, за право жити на рідній землі під мирним небом. Його подвиг — безсмертний, його ім’я — навіки в історії нашої громади»

Біля батьківського дому, де починалося його життя, де чекали й молилися за повернення відбулася заупокійна служба, яку очолив Благочинний Вінницько-Барської єпархії Козятинського благочинного округу Православної Церкви України протоієрей Валерій Кушнір у співслужінні з священниками: Олексієм Якубівським та Олегом Соцем. Лунала молитва, крізь сльози, крізь тремтіння голосу… молитва за душу того, хто віддав своє життя за кожного з нас.

На кладовищі відбулося прощання та мітинг-реквієм. Говорили про його мужність, про силу духу, про щирість і любов до рідної землі… Але жодні слова не здатні втамувати біль втрати.

«Під звуки Державного Гімну України Героя було віддано рідній землі, яка прийняла його як свого сина. Саме в цю мить — сповнену болю й безмежної гордості — родині було вручено Державний Прапор як символ честі, відваги та вдячності за його подвиг. Пролунав військовий салют — різкий, пронизливий звук прощання, що відгукнувся в серцях назавжди. Це був останній земний уклін Герою… і найболючіше «дякуємо», яке тільки може вимовити жива земля»

Читайте:

Козятинщина схилила голови у скорботі — прощаються з Героєм Миколою Луговським

Василь приїхав, щоб зустрітися з рідними та пішов на війну захищати рідну землю

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.