Олексій загинув в бою, знищивши декількох окупантів

• Олексій Буга родом з Козятинщини. Після виходу на пенсію повернувся на малу Батьківщину, ближче до мами. Коли вдерся ворог, став на захист Батьківщини в лави ТРО. У жовтні 2025 року мужній воїн з позивним «ЧІК» загинув

У неділю, 26 жовтня, його зустріли рідні і громада. Біля будинку Героя було багатолюдно. Нас вразила згуртованість сусідів і організація зустрічі з Олексієм. Траурний кортеж з тілом Героя їхав не асфальтовою доріжкою, а рушником з квітів. 

— Це все Валя організувала, — розповідали сусіди будинків Артура Венжика 60 та 62.

Урочисту церемонію прощання з загиблим воїном провели настоятель храму святого пророка Іллі Роман Масира та настоятель храму Свято-Покровської церкви села Сестринівки Іван Дуник. Під час похоронного Богослужіння вони декілька разів висловили співчуття родині, вічну і світлу пам’ять Олексію та Царства Небесного. Важким було прощання біля будинку Героя. Біля домовини воїна майже ніхто не стримував сліз. А сусіди не втомлювались повторювати: «В такий сонячний день і нам таке горе. Добрий, завжди усміхнений, ми знали Олексія тільки з доброї сторони і був він золотим чоловіком».

Попрощавшись, процесія рушила на площу. Там з загиблим воїном прощалася громада. Відкрила мітинг жалоби начальник відділу культури Світлана Рибінська. Вона говорила про війну, що багато обіцянок від партнерів так і залишились обіцянками і перемога до нас прийде тоді, коли ми у своїй боротьбі будем єдині і будемо дбати про армію. Потім ведуча зачитала біографію Героя.

—Олексій Григорович з позивним «ЧІК» народився 1 серпня 1970 року в селі Вікторівка, Козятинського району. Проживав у селі Воскодавинці у великій родині, де було 5-ро дітей. Навчався в Зозулинецькій школі. Далі у Хмільнику здобував професійно-технічну освіту. Ще з дитинства дуже любив техніку, трактори, мотоцикли.

Працював у колгоспі водієм, де сідав за кермо не тільки автомобіля, а й важкої сільськогосподарської техніки. Про Олексія тоді ще казали, що «це водій на вагу золота».

Далі строкова служба у Прибалтиці. Після чого переїзд до міста Конотоп, де розпочав свій трудовий шлях спочатку на залізниці, а згодом – 20-річний шлях у правоохоронних органах.

Після виходу на пенсію, повернувся на малу Батьківщину. Придбав у Козятині квартиру, щоб бути ближче до мами. З мамою у Олексія були дуже особливі, теплі стосунки, адже у певний час вона для своїх дітей була і мамою, і татом. Усю свою турботу до останніх днів він віддавав їй, піклувався про неї та доглядав. Про нього ще казали, що далеко не кожна дитина так ставиться до своїх батьків, як це робив Олексій.

Свою трудову діяльність продовжив в охороні у місті Києві, потім у Козятинському автотранспортному підприємстві.

У 2022 році після повномасштабного наступу московитів на українську землю, Олексій не міг стояти осторонь і одразу долучився до територіальної оборони, щоб захистити дім від окупанта. Від 13 червня 2024 року  ніс службу на Миколаївщині, Харківщині – Вовчанськ та Дворічне, бої біля Куп’янську. А потім пекло на Дніпропетровщині.

Завжди намагався тримати зв’язок з рідними, особливо після першого бойового завдання, коли вся родина чекала в напрузі пекельний тиждень хоча б вісточки від Олексія. Відтоді при будь-якій можливості він чи телефонував, чи надсилав короткі повідомлення, аби його рідні не хвилювались.

12 жовтня 2025 року вранці, як завжди, поговорив з дружиною по телефону, потім ще вислав фото. Це було востаннє… Під вечір дружині побратими Олексія повідомили страшну звістку. Вони розповіли, що внаслідок прямого зіткнення з ворогом, переважаючим у кількості, знищивши декількох окупантів в запеклому бою, солдат Буга Олексій Григорович, водій 2-го взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів військової частини А— 4962  поблизу населеного пункту Олексіївка, Синельниківського району, Дніпропетровської області — загинув.

Побратими втратили надійного, бойового товариша, який завжди підтримував,  був завжди на позитиві, посміхався, переводив все в жарти, навіть тоді , коли було нестерпно важко.

Молодший брат, Леонід, який також боронить Україну, не просто втратив брата, а друга й порадника. Старша сестра, багаточисельні племінники втратили близьку рідну

людину, дружина – найкращого у світі чоловіка. А наша громада та вся Україна втратила свого захисника, Героя, мужнього та відважного воїна.

Ще одну заупокійну панахиду провели отець Роман з отцем Іваном. Від мікрофона слово мали отець Роман та заступник міського голови Анатолій Плахотнюк. Після виступів з Олексієм стала прощатися Громада.

Йдучи за труною, друзі заблого згадували, як за відмінну службу командування військової частини на 55-річчя воїна нагородили його поїздкою додому.

Поховали Олексія на Алеї Слави міського кладовища з усіма військовими почестями.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.