Олександр мав добру дружину, хороших дітей, любу внучку і золоті руки — тільки жити

• Він народився в селі Козятині. У школі № 9 його знали, як хлопця, який всім цікавився, розумного та роботящого.У нашому училищі здобув професію провідника. Коли напав ворог — записався до ТрО. Згодом служив у в/ч А—1329. В листопаді був направлений на Курський напрямок,
• 2-го грудня він отримав поранення,несумісне з життям.

З війни Олександр Лавренюк повернувся 6-го грудня. Не такої зустрічі з ним чекала його велика родина та громада. Ранком наступного дня до будинку Героя стали сходитись друзі, сусіди загиблого воїна, знайомі і друзі родини Олександра. Сусіди один одного запитували чому воно так, що Бог забирає на небо найкращих?

— З дружиною вони жили душа в душу, виростили троє хороших дітей, сам Сашко мав золоті руки. Будинок утеплив, перекрив дах, на подвір’ї плитку поклав, зробив ворота добротні і паркан, на землі любив працювати і дуже любив щоб якась птиця була в хліві. Все, що біля будинку зроблено, то все його робота… тільки жити…, — казали вони.

Заупокійну молитву за загиблим воїном провів настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Василь Влізло

Попрощавшись біля будинку воїна, траурна колона рушила живим коридором до храму Іоана Богослова.

Ольга Пирогова розповіла, що з Олександром вони були друзями з шкільних років. 

— Моя мама хрещена  — мати молодшого брата Саші. Спілкувалися з ним до останнього. Олександр планував, що коли приїде у відпустку, прийде до нас у цех та не встиг.

Деяким сусідам Олександра не віриться, що його вже немає. Кажуть, такий добрий був і діти виховані. Синочки його вже дорослі, старший воює на фронті а Даша у 9 клас ходить.

Тіло Героя занесли до церкви і чин похорон за воїном провів отець Василь. По завершенні молитви траурна колона в супроводі священника рушила на площу Героїв Майдану. Там з воїном мала прощатися громада.

Зустріли козятинчани свого захисника, стоячи на колінах, а мітинг скорботи відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Пекучий біль розриває душу. Пульс ніби молотом б’є у скроні. Клята русня відібрала ще одне життя нашого земляка, нашого друга, товариша, сусіда, брата, чоловіка, батька та дідуся. Не вистачає слів, щоб вгамувати біль, не загоїти рани. Загинув воїн за Україну за її майбутнє та усіх нас, кого він безмежно любив у цьому земному житті. Велику ціну платить Україна за мирне майбутнє, за те, щоб українці знову не стали рабами. Щоб були вільними, щоб була вільною наша держава. Це не прості слова, ці слова пишуться кров’ю наших воїнів та сльозами їх матерів і дружин, —  сказала ведуча і перейшла до біографії Героя

Народився Олександр Лавренюк 24 серпня 1983 року в с. Козятин. Навчався в 9-й школі. Зростав розумним, допитливим та працелюбним хлопчиком. Закінчив наше училище та здобув професію провідник пасажирських вагонів.

Довгий час працював від Київського резерву. З часом перевівся в Козятин. Разом з дружиною виховували двох синів та донечку. Всі свої знання передавав дітям. А вмів він все: і змайструвати, і відремонтувати, і по господарству. Був затятим мисливцем та рибалкою. Завжди з посмішкою, впевнений в собі чоловік, заряджав людей, які його оточували, позитивом та спонукав їх до гарних вчинків.

З початком широкомасштабного вторгнення Олександр Вікторович одразу вступив до територіальної оборони, а 21 квітня 2022 року був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України та проходив її в Козятині у військовій частині А 1329. Рік тому з рідним братом, який зараз знаходиться на Сумському напрямку, над нашим містом збив шахеда, та отримав заохочувальну відзнаку командування сил логістики Збройних Сил України «Хрест логістики».

Місяць тому народилась внучка — Єва. 15 листопада 2024 року був відправлений на Курський напрямок. Коли міг — телефонував дружині, заспокоював та казав, що все буде добре. А 2 грудня 2024 року о 15:00 водій 2-го стрілецького відділення 2- го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти військової частини А 7320 поблизу населеного пункту Кругленьке, Суджанського району, Курської області під час виконання бойового завдання отримав поранення, несумісне з життям. Ми ніколи не забудемо тих, хто віддав своє життя заради миру на нашій землі! Ніякі слова не з можуть передати біль втрати. Скорбота — безкінечна! Горе — безмірне, — сказали ведуча і запросила до слова отця Василя.

— Вже йде третій рік війни, а у нас досі люди ходять до російської церкви. Кажуть, не на часі. А на часі, що на війні гинуть кращі з найкращих? Воїн Олександр любив свою дружину, синів, дочку, внучку і Україну, яку пішов захищати, — казав священик.  В кінці свого виступу він низько вклонився родині Героя та закликав громаду тричі подякувати воїну.

Подякувала воїну за його героїзм секретар міської ради та запевнила родину, що громада буде Олександра вічно пам’ятати

Після виступів з Олександром стали прощатися. Прощалися довго, адже у нього і його дружини Люби було багато близьких і друзів.

Ми звернули увагу на чоловіка у військовій формі, який витер з обличчя непрохану сльозу. Запитали чи не побратим він Олександра?

— Ні, я воюю на Донецькому напрямку. Після поранення на лікуванні. Саша мій товариш дитинства. Разом пасли корови, ходили на рибу, грали у футбол і войнушки і не думали, що війна стане реальністю. За друга боляче. Він мав золоті руки, добре серце і був таким щирим і надійним другом, — сказав товариш Олександра Андрій.

Поховали славного сина України на Алеї Слави кладовища села Козятин під Гімн України і військовий салют від салютної групи.

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.