Низький уклін і вічна слава сталевому воїну Олегу Зайцю

• Він народився в селі Козятині із самого дитинства вмів дарувати людям радість. В дорослому житті на першому плані у нього була сім'я і всі його плани були пов'язані з родиною. Коли вдерся ворог, без вагань 2 рази пішов захищати рідну землю, та 12 липня 2026 року Олег Володимирович загинув.

Олега Зайця знали, як людину, яка могла допомогти знайомим і людям, які з ним зустрілися вперше. Ще коли він не був у війську, найбільше до нього зветалися з ремонтом різної техніки. Відремонтує і без перебільшення техніка в експлуатації була кращою ніж робили на заводі. Коли козятинчани почули страшну звістку, сильно засмутилися. Не стало майстра, як кажуть люди «від Бога». За шість днів Олег з поля бою повернувся додому. 

Перше прощання з загиблим воїном було на площі Героїв Майдану. Жалобний мітинг  пам'яті славного воїна відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько. Вона говорили про терор, який веде росія проти мирних українців і що загибель  мирних громадян вже стає майже повсякденням. Армія, яка не може здолати Збройні Сили України на фронті, воює із спальними районами. І висновок лише один: путіна можна примусити до миру силою наших найкращих дипломатів — воїнів ЗСУ. 

— Сьогодні ми проводжаємо в останню путь нашого Героя-земляка який тримав таку дипломатію в своїх руках, — сказала ведуча і перейшла до біографії славного воїна.

Олег народився 21 листопада 1974 року в селі Козятин. Навчався в 9 – ій школі.  З самого малечку справжнім його захопленням була історія. Читав, вичитував, порівнював. З шкільним учителем робили археологічні дослідження.

По закінченню школи працював на залізниці, пізніше — на будівництві. А згодом почав займатися підприємницькою діяльністю.

З 2015 року перебував у війську. Війна стала частиною його долі. Отримав поранення, як наслідок — госпіталь, численні операції, реабілітація.  Сім’я для нього завжди була на першому місці. Любив природу, активний відпочинок, море, подорожі з наметами. Водночас не любив великої уваги для себе і ніколи не прагнув бути в центрі уваги. Мав величезне серце, яке було відкрите для всіх – навіть якщо це могло йому нашкодити. Завжди усміхнений та готовий допомогти кожному, хто цього потребував.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, сам пішов до військкомату і вже 25 лютого 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу на молдовському кордоні, а згодом був переведений на Сумщину. Постійно телефонував, все розпитував, а про службу не говорив ніколи.

Місяць тому був у відпустці. Займався домашніми справами. Все хотів встигнути. Лариса Ромасько зачитала два листи-згадки про Олега похресниці Анастасії і продовжила біографію загиблого воїна.

12 липня 2026 року в районі населеного пункту Чуйківка, Шосткинського району, Сумської області, інспектор прикордонної служби, 2 категорії – оператор відділення технічних засобів охорони державного кордону 16 прикордонної застави 4 прикордонної комендатури 5 прикордонного загону ДпсУ в/ч 9953 Заєць Олег Володимирович загинув, —  сказала ведуча і запросила до молитви за воїном Благочинного Вінницько-Тульчинської єпархії отця Романа та настоятеля храму Покрови Пресвятої Богородиці Василя Влізла. Під час панахиди за загиблим воїном священники з церковним хором виконували заупокійні богослужбові піснеспіви, — молитва за прощення гріхів та упокоєння душі.

Від мікрофона слово мали отець Роман та керуючий справами виконкому Костянтин Марченко. Обоє виступаючих виразили співчуття родині загиблого воїна, а Костянтин Володимирович відзначив, що Олег став 210 офіційно загиблим воїном лише Козятинської громади.

Людей на площі було не так вже й багато та прощалися з ним довго, адже провести його в останню дорогу прийшли всі свої — рідні, близькі, родичі, куми і похресники, друзі Олега, друзі дружини загиблого воїна Наталії, педагогічний колектив гімназії № 9, командир прикордонної застави українсько- молдавської границі, сусіди.

Продовжили прощання з Олегом у храмі Покрови. Чин похорон звершили Отець Василь та отець Роман.

Живим коридором з квітчастою доріжкою зустріли Героя війни біля його будинку сусіди і вчителі гімназії.

А попрощавшись вдома Олега, траурний кортеж рушив до Алеї Слави сільського кладовища.

Друзі Олега розповіли, що він був дуже добрим і разом з тим мав стійкий характер. В дитинстві дуже любив тварин і його слабкістю в дорослому житті були собаки вівчарки і лайки. Без двох цих порід він не міг і відносився до них, як до самих надійних чотирилапих друзів.

Прощання на кладовищі також затягнулося. Хтось не міг стримувати сльози, хтось не міг змиритися, що Олег, палочка-виручалочка для всіх вже став воїном Небесного війська. 

Військові під час українського Славня, стоячи на колінах, передали дружині Героя державний прапор. В цей же час на честь сталевого воїна прогримів військовий салют.

У Олега залишились його дівчата: дружина і донька та син, який у пам'ять про батька продовжить його мирні справи.

  

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.