«Найбільшою радістю в житті Сергія була його донька Поліна»

Вячеслав Гончарук

Сергій Опанович був щирим другом, добрим братом і просто обожнював свою донечку.
Перед тим, як йти на війну скопав город, приніс насіння, сказав рідним — садіть, а врожай будемо збирати, коли повернуся. 16 липня Герой загинув в бою на Донеччині

Тривожна звістка надійшла до нашої громади минулого тижня. У неділю, 23 липня, Сергія Опановича зустріли його земляки з сльозами на очах живим коридором. Спочатку з ним прощалися біля будинку Героя, потім траурна колона перемістилася до церкви Святого пророка Іллі. Там за загиблим воїном священники ПЦУ провели чин поховання.

На подвір’ї храму ми поспілкувалися з Надією Іванівною, жінкою, яка знала Сергія від його народження. Вона дружила з мамою Сергія, Валентиною.

Відео дня

— Шість років тому вона померла від інсульту. Сергія вона дуже любила, хотіла йому неба прихилити. Так любила, як Сергій любив свою доньку Поліну. Кажуть, що Поліна дуже схожа на свою бабусю. Сергій дуже добрим хлопцем був, тільки доля його чомусь не балувала. Померла мати, через три місяці після матері помер батько, загинув його старший брат. Тільки й радості у нього було — дружина та донька Поліна, — розповіла Надія Іванівна.

Ще на подвір’ї храму ми зустріли двоюрідну сестру Героя Анну.

— Сергій був моїм двоюрібнім братом, тільки для мене він був, як рідний. Веселий, щирий, любив компанію і життя. У нього був якийсь природний дар смачно готувати, любив пригостити друзів приготовленими ним смаколиками чи консервацією. Дуже любив копатися в городі і взагалі любив роботу біля землі. Перед тим, як йти на війну скопав город, приніс насіння, сказав нам — садіть, а врожай будемо збирати, коли з війни повернуся. Він повернувся тільки не так, як він мріяв і не так, як ми хотіли. Врожай будемо збирати вже без нього.

Дуже любив риболовлю. Коли ми були дітьми, батьки нас брали на відпочинок на природу і з тої пори він став завзятим рибалкою.

— А крім кулінарії і риболовлі, що Сергій ще любив?

— Найціннішим скарбом в його житті була його донька Поліна, він її не просто любив, а обожнював. Вона була його гордістю і дуже радів, що у нього є донечка.

— Він вам писав чи говорив, як там на передовій?

— З ним мама часто говорила і після кожної розмови плакала. Він заспокоював, казав, що все буде добре, я повернусь. Один раз якось обмовився сказав: Аня я на фронті, якщо зі мною, щось станеться, то така Божа воля. А так він нічого не говорив, тільки заспокоював, — сказала сестра загиблого воїна.

Після чину поховання, який провели священники отець Роман, отець Валерій та отець Василь траурна колона перемістилася на площу. Відкрила мітинг реквієм директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Сьогодні у нас чудова погода, в небі тихо і здається, що ось воно, мирне життя. А ні, лише здається. Кожного дня гине безліч хлопців та дівчат заради того, щоб зупинити русняву навалу. Заради того, щоб ми спокійно ходили на роботу та спілкувалися з рідними, — сказала ведуча та запросила до молитви священників: благочинного Вінницько-Тульчинської єпархії Романа Масиру та благочинного Вінницько-Барської єпархії Валерія Кушніра.

Слово біля мікрофона мали священник Валерій Кушнір, секретар Козятинської міської ради Тетяна Римша, класний керівник Сергія Галина Свінціцька та однокласники загиблого воїна. Дівчата в своєму слові згадали, як танцювали з Сергієм випускний вальс і як прикро, що Сергій вже не побачить випускний вальс своєї донечки.

Після виступів директор будинку культури зупинилася на біографії Героя.

Народився Сергій 17 квітня 1984 року у нашому місті. Закінчив школу № 2 та вступив до Київського електромеханічного коледжу. Завжди мріяв поєднати своє життя з залізницею і пішов працювати у локомотивне депо.

Після навчання у Харківській академії залізничного транспорту продовжив працювати на тому ж підприємстві майстром технічного огляду

У 2006 році Сергій створив сім’ю.

В квітні цього року був зарахований до лав Збройних Сил України. 16 липня 2023 року, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, під час мінометного обстрілу біля села Кліщіївка, Бахмутського району, Донецької області, загинув.