Найбільшою нагородою для Юрія було врятовані життя побратимам

• Він народився в Козятині. Навчався у школі № 3. Вступив до нашого залізничного де набув фах помічника машиніста електровоза.Згодом став навчатися в університеті залізничного транспорту. Коли вдерся ворог, вирішив йти захищати рідну землю. Був важко поранений та повернувся на фронт. Побратимам завжди казав:«Я нікого не вбиваю, я захищаю своїх». Слова командира батареї стали гаслом. 19 вересня славного командира не стало. 25 вересня Юрій Ясінський повернувся додому.

Зустріла громада свого захисника трьома багатолюдними живими коридорами. Перший з прапорами був біля ЦРЛ.

Кортеж з тілом воїна взяв курс до церкви. У храмі святого пророка Іллі чин похорон провели настоятель храму митрофорний протоієрей Роман Масира та настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Василь Влізло.

У церкві ми зустріли побратимів Юрія Ясінського. Хлопці, які на цій війні бачили все, були в пригніченому стані. Сказали, що таких командирів, як був Юрій, дуже мало. Він дуже дорожив солдатами. 

— Офіцер Юрій Ясінський був саме таким. Ми скільки виходили на позиції, він завжди казав:«Ми нікого не вбиваємо, ми захищаємо рідну землю і своїх друзів, близьких і рідних». Він міг на хвилину-дві розслабитися і пожартувати, а в душі у нього була та жорстока війна, в якій він цінував життя побратимів. Найбільшою нагородою для нього були збережені життя побратимів, — казали воїни про свого командира батареї. Ми запитали у побратимів Юрія, який у їхнього командира був позивний? «Тіп Лак», — відповіли вони.

Другим живим коридором Юрія зустріли біля його будинку. Сусіди казали: все, що може бути хорошого в людині, у Юри все те було. 

— Його так виховали мама Іра і тато Леонід та дуже рано батьки Юри і Наташі покинули цей світ. Навіть двох неділь  не пройшло, як Юра після важкого поранення і реабілітації був у Києві і я з ним по телефону розмовляла і тут як грім серед ясного неба: поїхав знову на фронт і загинув. Він був настільки добрим, що був для нас, як рідний. Ми чекали його з війни і біля його хати  чорнобривці посадили. Ніяк цей путін заспокоїтись не може, скільки воно вже молодих життів забрало, — казали сусіди-жінки, що готувалися до зустрічі з Юрієм у живому коридорі.

Попрощавшись біля будинку Героя, стала формуватися колона, в голові якої був портрет воїна, прапор, гілля з кольоровими стрічками, що означало, що загиблий воїн ще не встиг одружитися та  коровай. Під час прощання з присутніх мало хто стримував сльози. Від будинку Героя процесія рушила на площу. Там зі своїм земляком і славним сином України прощалася громада. 

На площі був третій живий коридор.

Відкрила мітинг жалоби начальник відділу культури Світлана Рибінська. В своєму вступному слові вона говорила про війну, що росіяни прагнуть знищити все українське і активних українців, а не дають їм цього зробити українські воїни, такі, як наш Юрій.  Далі ведуча стала розповідати біографію загиблого воїна.

— Ясінський Юрій Леонідович народився 6 серпня 1994 року в місті Козятин. Навчався в ліцеї №3, де закінчив 9 класів. Юрій був веселим, мав багато друзів і серед дівчат і серед хлопців. Любив фізику і захоплювався футболом.

Закінчив наше залізничне училище за фахом помічник машиніста. Працював у локомотивному депо за спеціальністю і паралельно навчався у Київському університеті залізничного транспорту. 

Він був улюбленцем своєї мами. Але важкі випробування випали на його долю. Коли йому було 25 років він втрачає маму, а згодом і батька.

Сестра Наталія та її сім’я стають для нього і його сім’єю. Особливо він любив своїх племінників Макара та Артема. Приділяв їм весь свій вільний час. Найбільше вони чекали на нього. Виконував всі їхні забаганки, відмови не було ні в чому.

Наталія каже, що Юрій був її третьою дитиною. Перебуваючи у відпустці, бавився з племінниками, як дитина радів дням, коли з ними був разом. Завжди був підтримкою для рідних. Відгукувався на перший поклик. А сестра подбала про  найкраще, найнадійніше екіпірування для нього. Постійно турбувалась і про брата, і про його побратимів. Воювала разом з ним.

З перших днів війни, він побачив весь жах і біду, що принесла вона. Перевозив людей, що евакуювались, вантажі. Виконував дуже важливу роботу.

Юрій міг мати бронь. Але цей мужній, хоч і молодий чоловік прийняв рішення йти на війну. Поставив усіх перед фактом. 24 березня 2023 року був призваний до Збройних Сил України. Навчався у Великій Британії. Після цього брав участь в бойових діях біля населеного пункту  Кринки, Херсонської області. Отримав поранення і важку контузію. Після лікування повернувся в стрій. Потім Покровський напрямок. Півтора року запеклих боїв та випробувань. Пройшов офіцерські курси і отримав звання молодший лейтенант. Він був справжнім командиром. Навіть у відпустці був на зв’язку з побратимами. Коли повертався, привозив все, що замовляли.

І турбувався про своїх рідних. Не забував привітати з Днем Народження. Дзвонив вранці і ввечері, якщо була така можливість. В день загибелі був на зв’язку до останніх годин. Найвірніша людина, тому мав величезну кількість друзів. Загострене почуття справедливості викликало повагу.

Сьогодні 25 вересня з болем робимо зусилля усвідомити, що 19 вересня 2025 року молодший лейтенант Ясінський Юрій Леонідович, офіцер групи об’єднаної вогневої підтримки 2-го батальйону морської піхоти військової частини А—4765, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, під час виконання обов’язків військової служби біля населеного пункту Криворіжжя, Покровського району, Донецької області загинув, — сказала ведуча і запросила до молитви священиків.

Скорочену панахиду за загиблим воїном провели священики православної церкви України Отець Роман Масира та отець Василь Влізло.

По завершенні молитви слово мали отець Роман та секретар Козятинської міської ради Ірина Репало.

Отець Роман висловив співчуття родині загиблого воїна.

— Юрія ми повинні завжди згадувати добрим словом. Юрій виконав обов'язок справжнього чоловіка, пішов захищати рідну землю і здобув гідне місце у царстві небесному. А ми маємо пам'ятати про нього і допомагати нашій армії,  — сказав священик.

Секретар Козятинської міської ради висловила співчуття родині загиблого воїна, низько вклонилась воїну від себе і від всієї громади. 

— Юрій прожив таке коротке, але велике життя. І сестра має жити не тільки за себе, а й за нього і любити життя, так як  любив життя Юрій, — очальниця міста планувала більше сказати та з очей покотилися сльози.

Після виступів від мікрофона з Юрієм попрощалася громада і траурна колона рушила до Алеї Слави міського кладовища. В момент виходу процесії з площі, локомотивні бригади віддали шану Герою — «Тіп Лаку» довгим сигналом групи локомотивів.

На алеї пам'яті та вічного спокою ще одну заупокійну молитву провели священики ПЦУ. Поховали офіцера ЗСУ під гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.