Найбільшим скарбом Віктора були його доньки та онуки.

• Флоріанівчани кажуть, що не знали Віктора Войтюка тільки діти, які недавно стали на ноги.
• Гуморист від природи, душа компанії, найкращий батько й дід своїм донькам та онукам.
• Щоб йому під силу було, то всій родині прихилити би неба. Мріяв, коли виповниться 60 чи війна завершиться раніше,  він все своє тепло віддасть онукам.

Зустріла громада свого земляка 6-го грудня живим коридором від ЦРЛ до храму Святого пророка Іллі.Там кортеж з тілом Віктора зустрівся з траурною колоною Владислава Баглая. За Віктором і Владиславом священники Православної церкви України провели чин похорону, що в народі таку службу Божу називають відспівуванням. Провели панахиду благочинний Вінницько Тульчинської єпархії митрофорний протоїєрей настоятель храму Святого пророка Іллі Роман Масира та настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Василь Влізло.

Від близьких Віктора Войтюка стало відомо, що народився він 1 серпня 1964 року у с. Флоріанівка, закінчив місцеву школу. По закінченню вступив до Гущинецького вищого професійного училища та здобув професію «Інженер — меліоратор», після був призваний на строкову службу.

Працював водієм у транспортній організації. А з 2006 року займався перевезеннями вже як приватний підприємець. Хороший знайомий загиблого воїна Дмитро розповів, що Віктор був людиною, яка оточуючим поліпшувала настрій. 

— Якось в один дощовий день Віктор зайшов в магазин за запчастинами. З ним, чужою на ту пору людиною, так приємно було спілкуватися, що й природні негаразди забулися. З того дня почалася наша дружба, яку перервали кляті орки, — сказав Дмитро, а близькі продовжили розповідати про захисника України Віктора.

27 лютого 2022 року Віктора призвали до лав Збройних Сил України. Служив на посаді старший телефоніст взводу зв’язку в/ч А-0372. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, служив в Соледарі, Авдіївці, Бахмуті, а останній час на Чернігівщині. Будучи в самих гарячих точках, намагався за першої можливості давати про себе знати рідним, аби вони не хвилювалися. Дуже любив спілкуватися по телефону зі своїм онуком, сином доньки Тетяни, дворічним Олексійчиком. Внук і дід чекали радісної зустрічі та не такої страшної.

27 листопада 2023 року Віктор не вийшов на зв’язок, пізніше стало відомо, що 30 листопада 2023 року у міській лікарні міста Новгород-Сіверський, Чернігівської області Віктор Войтюк помер.

Від церкви два кортежі з тілами загиблих воїнів переїхали на площу. Там за ними пройшов мітинг скорботи і пам’яті.

Відкрила мітинг реквієм начальник Козятинської культури Світлана Рибінська.

— Майдан, війна — це тяглість одного процесу. Це антиросійські дії найкращих українців, що творять історію. Не можна бути флегматичною масою «а какая разніца». — казала вона, —  Війна — це справа не лише військових, а всієї країни. Ніхто не був народжений для війни. Ніхто не хотів без причини залишати свій дім та рідних. Не хотіли цього ні Віктор ні Владислав. Вони мріяли про домашній затишок. Та вчинили, як справжні чоловіки, ставши в оборону своєї держави, яку гідно захищали до останнього подиху.

Після промови ведучої провели молитву за загиблими воїнами  сказала ведуча та запросила до молитви священників.

Після заупокійної молитви слово мали отець Роман та міський голова Тетяна Єрмолаєва. Очільниця міста відзначила, що побратими про Віктора говорили, що на нього можна було завжди покластися. Його дуже цінували і поважали хлопці. Віктор мав позивний «Дід». Міський голова висловила співчуття родинам загиблих воїнів

Та попросила пробачення у загиблих воїнів та їх родин.

Наостанок мітингу з загиблими воїнами стала прощатися громада, а попрощавшись процесія знов розділилася на дві колони. Владислава повезли у Титусівку, а Віктора у Флоріанівку.

Сельчани зустріли свого земляка живим коридором від початку села до будинку Героя. Біля будинку загиблого воїна священики провели ще одну заупокійну молитву. А провести свого земляка прийшли друзі, сусіди, куми, однокласники Віктора, друзі і близькі родини захисника України. Попрощавшись біля будинку Героя колона рушила до сільського кладовища.

На місці поховання провели ще один мітинг скорботи і пам’яті. Слово мали староста села Наталя Ковальчук та побратим «Діда» Андрій. Поховали загиблого воїна під гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.