Найбільшим скарбом і сенсом життя Олега була його 4-річна донечка Марія

• Олег Тітор народився в Бродецькому. Тут він закінчив школу. В технікумі у Білій Церкві здобув фах агронома. Не цурався ніякої роботи. Він дуже любив правду і за це в селі його поважали. Коли в серпні 2025 рогу його торкнулася черга захищати рідну землю, пішов без роздумів. 8 лютого 2026 року Олег Тітор з позивним «Барні» загинув.

Зустріла Глуховецька громада свого земляка живим коридором селами, Пляхова, Глухівці, Жежелів. В Бродецькому перше прощання з славним воїном було біля його рідної оселі. Не на таку зустріч чекали з ним рідні та близькі.

Попрощавшись з «Барні» біля будинку, кортеж з тілом Героя рушив до храму Покрови Пресвятої Богородиці. Чин похорон провели настоятель храму отець Олег, отець Олексій з Кордишівки та отець Валерій з Непедівки. Після особливого богослужіння, що поєднувало церковні традиції (відспівування) та військові почесті, траурна колона в супроводі священників рушила до сільського кладовища. Там за загиблим воїном пройшов мітинг пам’яті і жалоби.

Відкрила його Віта Пискун.

— Шановні присутні, сьогодні ми із важким серцем зібрались тут, щоб провести в останню путь нашого земляка, воїна, сина України —Тітора Олега Леонідовича, — сказала ведуча та перейшла до біографії Героя.

Олег народився 16 лютого 1990 року у селищі Бродецьке на Вінниччині. Тут минули його дитячі роки, тут він зробив свої перші кроки, закінчив 9 класів Бродецької школи. Згодом навчався у технікумі в місті Біла Церква, де здобув фах агронома. Працював у Києві на меблевій фабриці, не боявся жодної праці, бо з дитинства знав: усе в житті дається через працю і наполегливість.

26 серпня 2025 року Олег став на захист нашої держави — без вагань, із честю та гідністю.

Служив у мінометному взводі 4 штурмового батальйону військової частини А—4010, де разом із побратимами боронив українську землю.

Сумлінно виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі та Україні.

8 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Верхня Терса Пологівського району Запорізької області, захищаючи Україну, Олег Тітор загинув. Деякий час він вважався зниклим безвісти… І ці дні невідомості стали важким випробуванням для рідних. Та правда виявилася болючою — наш воїн віддав своє життя за свободу і незалежність своєї держави.

Для побратимів він був «Барні». За цим теплим позивним стояла людина з великим серцем і сильною душею.

Він був людиною простою і щирою. Трудолюбивим, вправним — з тих, про кого кажуть, що «вміє все». Завжди ішов за правдою і любив правду. Ніколи не стояв осторонь, завжди приходив на допомогу.

Він був добрим братом, найкращим батьком, найдобрішим сином, вірним другом, турботливим дядьком.

Найбільшою його гордістю і сенсом життя була донечка — Марія, якій всього лиш 4 рочки Вона була його світлом, його надією, його майбутнім. І сьогодні особливо боляче усвідомлювати, що маленька Марійка зростатиме без батьківських обіймів… Але вона знатиме, що її тато — Герой. Що він був мужнім. Що він до кінця стояв за Україну.

Ми втратили добру, світлу людину. Родина втратила сина, брата, батька. Україна втратила свого захисника.

Його життя було сповнене праці, турботи і любові до близьких. І таким — щирим, справедливим, працьовитим — він назавжди залишиться у нашій пам’яті.

Схиляємо голови у глибокій скорботі, — сказала ведуча та запросила до слова старосту села Ігоря Ткачука та благочинного Вінницько-Барської єпархії митрофорного протоієрея Валерія Кушніра.

Після виступів від мікрофона з Олегом стала прощатися громада. Прощалися довго, адже в селі у нього було багато друзів і для всіх присутніх він був своїм.

Поховали «Барні» з усіма військовими почестями.  Славень України звучав у виконанні військового оркестру, а салютна група нескореному воїну відсалютувала.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.