Наша відповідь на смерть в АТО — переміна життя

На сьогоднішній день в зоні АТО відбулися події, які потягнули за собою смерть багатьох представників ЗСУ. І у багатьох в суспільстві виникає питання, що ж таке скорбота? Або як християнин має свою скорботу та свою повагу виражати відносно тих воїнів, що загинули?

З такими запитаннями ми звернулися до отця Антона Бориса, настоятеля храму Різдва Христового УГКЦ.

— Це дуже важке запитання, — констатує він.

— Чому?

— Тому що кожного разу, коли людина зустрічається із стражданням та випробуванням, вона питає себе: чому? як? за що, Господи, ти караєш? І я хотів би звернути вашу увагу спочатку на загальну річ, а потім на конкретну. Апостол Павло в своєму посланні до євреїв каже: “Усяка кара на хвилину здається чимось сумним, невеселим і несправедливим. Але згодом ті, хто її зазнають, приносять мирний плід праведності. ”Нам важко зрозуміти, чому добрі люди гинуть. І чому добрі люди страждають? Чому невинні хлопці йдуть з життя?” І це по праву питання, яке не має відповіді, яка правильна на 100 відсотків. Але нашою відповіддю на їхню смерть буде переміна нашого життя. Коли ми перестанемо давати хабарі, захочемо жити по закону, дотримуватися всіх правил. Коли ми будемо нормальними, відкритими, щирими людьми. Людьми, які швидкі на допомогу.

Ясна річ, ми несемо велику скорботу і великий жаль від того, що померли дуже молоді хлопці. Але думаю, що із тої смерті ми маємо зробити собі такі висновки — маємо помінятися. І вже сьогодні. Тут і тепер. Бо переміна приходить не від влади, не від начальників, не від директорів. Вона йде від кожного окремого громадянина. Тому, думаю, що скорбота за саме тими померлими хлопцями буде виглядати так, що ми, як християни, молимося за них, пам’ятаємо про них у своїх молитвах. Але також на їхньому прикладі вчимося мінятися, вчимося пишатися тим, ким ми є — що ми є українці, що ми є християни, тим, що ми маємо любити народ і державу, в якій ми живемо.

— Якщо в розумінні рядового християнина скорбота є причитанням, можливо, молитвою. А у солдатів ЗСУ, що в окопі, як правило, скорбота пов’язується з ненавистю, з люттю, з бажанням помститися. Що ви можете про це сказати?

— Я можу сказати, що в Біблії знаходимо цікаві речі, які кажуть: “Гнівайтеся, але не грішіте, хай сонце ніколи не заходить над вашим ганком”. Зверніть увагу, що наш гнів, нашу ненависть ми можемо скерувати на те, щоб нищити, вбивати, зруйнувати ту владу, державу, що чинить несправедливо відносно багатьох людей. І про це треба відкрито говорити. Але наш гнів ми можемо спрямувати на добро. Бо навіть в античній філософії було подвійне розрізнення гніву. Коли людина гнівається, є негативний бік гніву. Але також є позитивний, коли ми спрямовуємо всі ті сили, ті емоції на те, щоб не гніватися, щоб змінити життя, щоб досягти чогось нового. І тому поставимо собі запитання: коли я буду гніватися, то кому я зроблю шкоду? У першу чергу — собі. Тому що помста назавжди руйнує мене зсередини. Але коли я не відповідаю злом на зло, а відповідаю добром на зло, то є шанс, що щось зміниться, і я буду рости духовно.

Я почав з того, що кожна кара здається чимось несправедливим. І справді, ми не можемо зрозуміти, чому так є. Ми хочемо помститися. Я впевнений, що Бог років через 10, 5, можливо швидше, можливо через 20 років, але він дасть нам відповідь: як ми маємо поступати в цій ситуації і ми будемо мати мирний плід праведності. Тому я би хотів заохотити не поспішати з помстою, не поспішати з гнівом і ненавистю. Це нормально, коли ми маємо ті думки, але не нормально, коли вони виростають у негативні вчинки, які зрештою караються Законом України.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.