«Наш Максим, «Атаман», пішов на небо у 23. Він був справжнім чоловіком»
- Максим Кошовий народився у Білопіллі, там закінчив місцеву школу. Вивчився на токаря-зварювальника.
- Працював у СКВ «Білопільський». У 2020-у його призвали на строкову службу, там він підписав контракт. 9 листопада,
- виконуючи бойове завдання, Максим Кошовий загинув
За 5 днів славний син України на щиті повернувся додому. Зустріла його громада живими коридорами у кожному населеному пункті. Починаючи з Вернигородка середина дороги була розділена алеєю з живих квітів. Такий же живий коридор було виставлено Герою по всьому траурному маршруту у Білопіллі.
Біля будинку Максима було багатолюдно. Мама Героя Валентина, бабуся Галя, сестра загиблого воїна Марина, родичі Героя, його однокласники, сусіди, побратими.
— Я мав честь знати Максима і честь мав служити разом з ним. Він служив строкову службу, а коли підписав контракт, його перевели до нашої В/Ч А—4623 у 540 зенітно-ракетний Львівський полк ім гетьмана Івана Виговського. Максим з перших днів служби у нашій військовій частині проявив себе справжнім патріотом України. Будучи на позиціях гідно виконував поставлені командуванням завдання, — розповів побратим Валерій, — На жаль, його життя так рано обірвалося. Тепер він буде жити у наших серцях і маю надію, що і у вашій громаді він житиме доти, поки ви будете пам’ятати за нього. Тому, що «Атаман», таким був позивний у Максима, в свої 23 був справжнім чоловіком і дуже надійним. Коли Бог забирає на небо таких молодих, то може в царстві небесному саме таких людей з добрим серцем треба, — сказав побратим.
Заупокійну молитву провів настоятель Свято Покровського храму села Сестринівки митрофорний протоієрей Іван Дуник. Після панахиди труну з тілом Героя понесли до церкви Первоверховних апостолів Петра і Павла. Там до отця Івана приєдналися благочинний Вінницько- Тульчинської єпархії митрофорний протоієрей Роман Масира, капелан капеланської служби в/ч 4623 отець Василь. Вони відслужили чин похорон і супроводжували процесію до сільського кладовища.
Там за загиблим воїном пройшов мітинг жалоби і пам’яті
Відкрила його директор будинку культури Білопілля Олена Шамро.
— Ще ми не встигли відійти від втрати молодого Володі Білецького, як нашу громаду спіткало нове горе. Загинув за Україну юнак у військовій формі, якого ми всі добре знали, а по рокам ще дитина — Максим Кошовий. У мене немає тих слів, якими я могла б підтримати родину. Я хочу подякувати мамі Максима, що виховала такого сина і таких порядних дітей, — сказала ведуча і запросила до слова селищного голову Олександра Амонса.
— Хлопці, які йдуть на війну, йдуть на фронт з великими бажанням жити. Я дуже вірю в те, що ми переможемо і життя і мрії таких хлопців, що вони вірили у вільну Україну, збудуться і в те, що їх завжди будуть пам’ятати. Я хочу подякувати матері Героя за таку чудову людину. Максим був з нами і жив біля нас, а ми не знали, який він і що він може зробити за всіх нас. Прошу Максима і всіх наших захисників вшанувати, стоячи на колінах.
— Шановні односельчани, родина, друзі, хто знав і шанував загиблого воїна, всі, кого болить душа за неньку Україну, за кожного вірного сина українського народу, що віддають за нашу свободу життя. Сьогодні скорботний день для всіх жителів нашої громади. Ми зібрались тут, щоб провести в останній путь нашого земляка, який поліг смертю хоробрих, патріота України, — казала староста Білопільського старостату Марина Площувата, — Війна, клята війна 10 довгих років ходить поруч зі смертю, смутком, та пекучим болем. Цей пекучий біль торкнувся ще однієї родини нашої громади, навіки забравши найдорожчу серцю людину. 9-го листопада 2024 року виконуючи своє перше бойове завдання поблизу населеного пункту Вознесенка Донецької області, попри прохання та застереження рідних та друзів, звільняючи мирну українську землю від рашистських окупантів, загинув нескорений син України житель села Білопілля Максим Олександрович Кошовий. Йому на віки 23. Як же боляче усвідомити, що так рано обірвалося молоде життя. Скільки доброго і світлого у нього могло бути ще попереду, однак зла доля розпорядилася по іншому. Максим поповнив лави Небесного війська, — сказала староста села і перейшла до біографії Героя.
Максим народився 29 січня 2001 року в селі Білопілля. В школі добре вчився і найбільше любив історію, дивував усіх своїми дорослими міркуваннями. По закінченні Білопільської загальноосвітньої школи у 2018 році вступив до Бердичівського ПТУ та отримав фах токаря-зварювальника. Працював у СВК «Білопільське» токарем. В 2020 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Проходив навчання у Десні, потім був направлений на проходження служби в Кам’янка-Бузька Львівської області.
Під час проходження служби підписав контракт та був направлений на навчання у Миколаївську область, а згодом у військову частину А—4623, яка базувалася на Донеччині.
Ще під час навчання у школі Максим захоплювавася історією. Після закінчення школи у вільний час вивчав історію рідного краю та проводив пошукові дослідження. Маючи великий арсенал історичних знахідок, певну частину подарував школі. Скоро учні матимуть змогу наочно познайомитися з ними. Передані ним матеріали будуть нам завжди нагадувати про нього.
Доля не дуже шкодувала і пестила Максима. Спочатку смерть тата, потім трагічно загинув старший брат і Максиму довелось досить рано стати дорослим. На плечі лягла відповідальність за сестричку, матусю та турбота про бабусю, яка Максима дуже любила. Він став єдиним чоловіком у сім’ї, годувальником, а мамина молитва допомагали обирати Максиму правильні шляхи. Юнак був небагатослівний та кожен його вчинок, кожен крок говорили про те, що тато Олександр та матуся Валя виростили справжнього чоловіка і мужнього воїна-захисника, що йшов по життю без страху з вірою і надією, що все буде добре. І ми віримо, що наш Максим буде завжди поруч чесний, справедливий, стриманий, мужній, безмежно відданий своїй Батьківщині.
Загинув наш Максим 9 листопада 2024 року близько 8.40 в районі н.п. Вознесенка. Донецької області
Класний керівник Максима Оксана Клірішенко розповіла, яким запам’ятала Максима. — Тоді вже було АТО і я проводила з ними патріотичні заходи. Зараз згадую Максима, яким він був. Він ніколи не видасть, ніколи не збреше, ніколи не скаже зайвого. Я люблю кожного з них, але в мої пам’яті Максим залишиться символом і духом нашої нації і це дійсно так… Такі хлопці… і я не знаю для чого вони потрібні небу, але такі хлопці залишають цю землю такими принциповими, гордими, щирими, а ти дивишся на них і не знаєш, чим ти їм можеш віддячити.
Військовий капелан згадав перший день служби капеланом у в/ч:
— При знайомстві з Максимом я зауважив, що той носить прізвище відомого артиста Кошового, на що Максим сказав «Це він моє прізвище носить» і я відчув, що це бойовий хлопець.
Першим віддав шану воїну ставши на коліна капелан військової частини. За ним стали прощатися рідні, близькі, друзі, сусіди і вся громада.
Прапор, під яким Максим ходив на позиції, військові передали сестрі загиблого Воїна. Поховали Героя біля брата Максима під Гімн України та військовий салют від салютної групи
Однокласник Максима і друг дитинства Ярослав сказав, що Максим був для нього авторитетом. Завжди міг вислухати, підтримати, а головне в ньому було те, що він був простою і дуже хорошою людиною.
— Найбільше Максим любив історію і захоплювався розкопками. Знаходив багато речей, в тому числі старовинні монети. Любив грати у футбол, тільки основним було в його житті допомагати мамі і бабусі. Він з чоловіків один був у нашій родині, — сказала сестра Героя.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
Світлана Толубінська
Олена Черній
Светлана Левчук
Анна Жук