«Герой ніколи уже не дізнається, що любима донечка подарувала йому онучку Даніеллу»

• Самгородоцька громада огорнута тишею і болем… Проводжали в останню дорогу того, хто віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.
• 14 травня після довгих років очікування громада зустріла на щиті відважного Воїна, Героя, жителя села Вівсяники — Олександра Мацюка.

Про Героя

Олександр Мацюк народився 03 січня 1974 року в селі Вівсяники, Козятинського району, Вінницької області у сім’ї Павла Семеновича та Олени Петрівни Мацюків. Дитинство Саші походило у дружній щасливій багатодітній родині, де виховувалося четверо дітей. І ніхто із них ніколи не думав, що у їхнє спокійне життя колись увірветься клята війна.

«Ріс Саша слухняним, допитливим, енергійним хлопчиком. Любив проводити час з друзями, з якими ганяли у футбол, ловили рибу, купалися у місцевому ставку. Він був добрим і веселим, люблячим сином і братом, вірним і надійним другом. Білявий хлопчина з голубими очима та постійною чарівною посмішкою на устах, таким запам’ятають Сашу усі, хто його знав у дитинстві» — пише Самгородок Наш

Десять років, з 1981 по 1991 рік Олександр навчався у Вівсяницькій середній школи. Після закінчення середньої школи Олександр навчався в Гущинецькому професійно – технічному училищі, яке закінчив у 1992 році і здобув професію водія.

З 1994 по 2018 рік працював у місцевому господарстві водієм. Він любив свою роботу, любив свій автомобіль, свій КАМАЗ, на якому проїздив не одну тисячу кілометрів. Був трудолюбивим, відданим своїй справі.

У 1999 році створив сім’ю, одружившись з коханою Анжелою. Разом із дружиною народили, виростили і виховали двоє діток – сина Олександра та доньку Юлію, які є копією свого татуся.

«Наш Герой ніколи уже не дізнається, що став дідусем, що його любима донечка подарувала йому онучку Даніеллу. Не обійме її, не візьме на руки, не посміхнеться їй своєю чарівною посмішкою. Війна, яка увірвалася у наше спокійне життя і перекреслила всі плани на майбутнє, безпосередньо торкнулася і родини Мацюків, тому що 07 березня 2022 року Олександр був призваний до лав Збройних сил України по мобілізації Першим відділом Хмільницького РТЦК та СП Вінницької області на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», — йдеться у дописі

Проходив службу у військовій частині А4030, солдат, розвідник — гранатометник 3 розвідувальної групи спеціального призначення 2 загону спеціального призначення з позивним КАМАЗ. Був сміливим, відважним воїном, завжди готовим прийти на допомогу побратимам.

21 травня 2024 року зник безвісти під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в районі ведення бойових дій біля населеного пункту Нетайлове, Покровського району, Донецької області.

На превеликий жаль, 06 травня 2026 року надійшло сповіщення, в якому повідомлялося, що статус військовослужбовця Олександра Мацюка змінився із «зниклий безвісти» на «загиблий».

Йому назавжди 50…

Віддати шану мужньому Герою прийшли рідні, побратими та вдячні жителі громади — встеливши гілочками дорогу від будинку, де проживав Герой до храму Покрови Пресвятої Богородиці, де відбулось заупокійне богослужіння за українським воїном, яке очолили священник Православної церкви України протоієрей Роман Масира та священник Вінницько — Барської єпархії Православної Церкви України — Віктор Воронко.

Біля храму пройшов мітинг-реквієм. Поховали Героя з усіма військовими почестями на кладовищі села Вівсяники. За душу Воїна піднеслися молитви, на його честь прозвучав Гімн України і військовий салют. Рідним Героя вручили Державний Прапор України.

Світла пам’ять, щира вдячність і низький уклін Герою. Щирі співчуття рідним і близьким!

 

Читайте:

Ігор Бойко півтора року вважався безвісти зниклим... Герой «на щиті» повертається додому

П’ятого травня Василь зустрів свою Олесю, через 14 років у цей день він прийняв останній бій

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.