Наш Андрій Муравський вже п’ять місяців у полоні окупантів. Мати благає допомоги

• Козятинчанин Андрій Муравський, якого мобілізували на фронт з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну, вже п’ятий місяць знаходиться у полоні окупантів. За цей період його мати, Наталія Мазур кілька разів отримувала від сина звісточку. 
• Жінка дуже сподівалася, що він потрапить у список нещодавно звільнених військових, серед яких було чимало азовців. Та, на жаль, його там не було.
• Змучена та зморена чеканням Наталія не втрачає надію на те, що її син незабаром відчинить двері рідної хати і скаже:«Привіт ма, я дома».

Наприкінці травня козятинчанка Наталія Мазур звернулася з проханням допомогти знайти сина, 23-річного Андрія Муравського, якого мобілізували на фронт в кінці лютого цього року. Наталія тоді востаннє спілкувався з сином 23 травня і далі все, зв’язок з ним зник. Нагадаємо, Андрій служив у військовій частині А 4038, 38 стрілковий особовий батальйон, перша рота, кулеметний взвод, приєднана до бригади 110. Має позивний «Мураха». Все, що на той час було відомо Наталії, що син у гарячій точці на Донеччині.

Після двотижневих пошуків Наталія дізналася, що Андрій у полоні. Їй скинути відео-підтвердження, на ньому змучений і виснажений Андрій розповів, що пережив і як потрапив у полон. Їхні позиції розбомбили танки окупантів. Наш земляк дивом вижив. Поранений, п’ять діб пробув у посадці. А потім йому зустрілись ДНРівці, які взяли його в полон. З того часу пройшло п’ять місяців

Ми поспілкувались з Наталією і дізналися останні новини про нашого захисника.

— За п'ять місяців від Андрія було кілька звісточок, — каже Наталія. — Наприкінці червня до мене дзвонив військовий, якого звільнили з полону. Він сказав, що був разом з моїм Андрієм. Коли він потрапив під обмін, мій Андрій всунув йому у кишеню папірець з номером і попросив мені зателефонувати і повідомити, що він живий. Це було моїм спасінням. Сказав, що Андрій має мінне поранення, розірвана ліва ступня. Але найгловніше — він живий.

У розмові Наталія ледь стримує сльози. Каже, що дізналася — поруч з Андрієм у полоні є чимало наших земляків. Вона скоординувалися з їхніми рідними, аби обмінюватись інформацією. Надіється на розголос журналістів, на волонтерів. Адже походи у військомат закінчуються одним і тим же: «Чекайте, з дня на день обміняють. Ми не можемо його звідти витягнути, звертайтесь куди можете».

— Отак вони відповідають, — ділиться враженнями мати нашого захисника. — Я  писала скрізь, куди можна. Поприходили відповіді: «Справою займаються. Чекайте»… А це чекання — це мій біль. Я не можу в місто вийти, немає ні дня ні ночі. Коли мав бути черговий обмін полонених, мені «Червоний хрест» написав: «Ми не знаємо, що буде, але не втрачайте надії». Я шукала в тих списках списках свого сина, плакала молилась, але не знайшла.

За словами Наталії 2 вересня їй прийшло повідомлення, що полонених, серед яких її Андрій, вивозять з Оленівки в невідомому напрямку. З тих пір ніякої звістки від сина вона не отримувала.

Мати благає про допомогу повернути бійця додому, адже материнське серце не на місці. 

— Це крик душі! Так неможливо жити, — звертається Наталія. — Надіюсь, молюсь і вірю.

Читайте також:

Сергій Бенедичук: «Моя нагорода — це борг перед усіма, хто робить вклад у велику перемогу»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.