На війні підставляв своє плече і мріяв про домашній затишок з дружиною і дітьми

• Козятинчани попрощалися зі стрільцем батальйону оперативного призначення «Червона Калина» В’ячеславом Сорокіним.
• Він прослужив не довго на фронті, але проявив себе воїном, який міг підставити своє плече у майже безвихідних ситуаціях.
• Другого лютого він отримав поранення, несумісне з життям

У четвер, 7 лютого, стрілець оперативного призначення Національної гвардії В’ячеслав Сорокін повернувся додому. На площі, де проходило прощання з Героєм, його зустрічали рідні, знайомі, сусіди, куми, друзі дитинства, однокласники сина Героя Володимира та доньки Єлизавети. Усі, з ким вдалося поговорити, відзначили, що В’ячеслав був будівельником від Бога, був щирим, дружелюбним і не байдужим до долі своїх друзів. Завжди поговорить про справи житейські, міг допомогти у питанні побутових негараздів. Міг посидіти з вудкою, тільки заядлим рибалкою він не був, хіба для кота міг постаратися.

Так в розмові з друзями дитинства Героя до площі підійшов траурний кортеж, а мітинг скорботи відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько. На честь загиблого воїна прозвучав Гімн України, а ведуча стала розповідати біографію загиблого воїна

— Сорокін В’ячеслав Володимирович народився 11 березня 1977 року в Козятині. Закінчив школу № 1. Вступив у Вінницьке вище професійне училище, де здобув професію кухаря. По його закінченні працював будівельником на різних об’єктах. Був майстром на всі руки. Мав багато друзів та завжди поспішав на допомогу. Як сказала дружина Героя Леся Юріївна був безвідмовним. Багато читав та прищеплював своїм дітям любов до книг. Поки дружина була на роботі, він з сином Володимиром та донькою Єлизаветою полюбляли хотити в кафе чи у піцерію.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, сказав дружині: «Якщо принесуть повістку, ховатися чи впиратися не буду. Піду воювати.» Її принесли і 29 серпня 2024 року він був зарахований до лав Національної Гвардії України. Два місяці проходив військовий вишкіл у с. Підлісся, Івано-Франківської області в навчальному центрі.

Після навчання одразу був направлений на Покровський напрямок. Перше його завдання тривало 42 доби. 29 грудня вийшов з позиції та отримав посилку, яку дружина спакувала йому і поклала туди хрестика, аби той оберігав його. 5 січня він знову пішов на завдання, а 3 лютого синові Володимиру зателефонували з незнайомого номера і попросили номер телефона мами. Володимиру лише 15, але він все одразу зрозумів.

1 лютого 2025 року о 16:40 внаслідок штурмових дій противником вогневої позиції біля населеного пункту Миролюбівка, Покровського району, Донецької області, стрілець 1-го взводу оперативного призначення, 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах), 2-го батальйону оперативного призначення, військової частини 3028 Західного Оперативно територіального Об’єднання Національної Гвардії України, солдат Сорокін В’ячеслав Володимирович отримав поранення, несумісне з життям, — сказала ведуча мітингу і запросила до молитви капелана військової частини 3028 отця Олега та благочинного Вінницько-Тульчинської єпархії митрофорного протоієрея Романа Масиру. Від мікрофона слово мали військовий капелан, керуючий справами виконкому Костянтин Марченко командир в/ч 3028 підполковник Цибульській, директор ліцею № 1, де навчався загиблий воїн, Оксана Кухар. Костянтин Марченко зазначив:

—Яка назва мирозначна — Миролюбівка. Здавна український народ мріяв про незалежність і мир та любов до ближнього. І саме за ці споконвічні прагнення за мир та любов В’ячеслав Володимирович в боротьбі з клятим сусідом і лютим ворогом віддав своє життя, який сторіччями гнобить неньку Україну, забираючи мільйони кращих її синів та доньок. 

Звертаючись до дружини Героя і дітей загиблого воїна, керуючий справами запевнив родину, що пам’ять про її чоловіка і батька дітей буде жити вічно в серцях громади. А всім нам треба запам’ятати якою ціною дається нашій громаді і всій Україні. Шана Герою і Слава Україні.

Після виступів від мікрофона з Героєм стала прощатися громада, не зовсім громада, купка небайдужих до чужого горя людей. Прийшли ті, які поважали і любили В’ячеслава, а де ті за чий спокій наші Герої на фронті гинуть?

З площі процесія взяла курс до Алеї Слави міського кладовища. Поховали В’ячеслава Сорокіна під гімн України у виконання духового оркестру Національної Гвардії в/ч 3028 та військового салюту від салютної групи

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.