На війні Богдан отримав чотири поранення і кожного разу повертався до побратимів

• Богдан Куйдан був фаховим військовим, нічого не боявся і ніколи не скаржився.
• Таких як Богдан — одиниці. Коли через артобстріл група не могла виконувати завдання, він взяв командування на себе і вивів спецпризначенців з-під вогню.
• Мріяв служити в «Азові» і його мрії збулися. В «Азові», виконуючи спецзавдання, патріот України загинув.

Зустріла громада свого захисника 2 березня живим коридором по всьому маршруту траурного кортежу.

Біля будинку Героя його зустрічали рідні, близькі, побратими з «Азову» та його першого підрозділу, спецпризначенці та сусіди.

Азовці про свого командира кажуть, що Богдан був хоробрим і нічого не боявся. 

— Він скоріше від природи був фаховим військовим. Де ми з ним не були — він завжди аналізував ситуацію, розбирався в ній і придумував щось нове. Він жив війною заради перемоги над ворогом. Це була людина з гарячим серцем і світлим розумом, — казали воїни.

— Ми бачились з Богданом в Краматорську у грудні минулого року, — каже одногрупник Данило. — Він повертався з госпіталя на позиції після поранення. В той день ми тільки кави попили і побажали всім нам удачі. Він на поїзд і я на поїзд, тільки в різні напрямки. А позиція у нього завжди була не змінна,  казав: я ще не навоювався і буду бити рашистську сволоту до останнього їхнього солдата на нашій землі.

Спецпризначенець Роман, з якими Богдан воював, ще коли Богдан не перейшов до «Азову» розповів, що Богдан, не зважаючи на свою молодість, часто на полі бою перемагав через вірний розрахунок. 

— Одного разу група потрапила під ворожий артобстріл. Командира було вбило і Богдан взяв на себе командування та вивів бійців з під обстрілу. Коли дісталися своїх, Богдан запитав: хто зі мною йде командира забирати? —  тут Роман, який розповідав про Богдана звернувся до побратима:«Олег, ти тоді з Бодьою командира з поля бою забирав?. «Я», — відповів спецпризначенець. На завершення своєї розповіді Роман сказав:—Ми хотіли провести Богдана в останню дорогу більшою групою та пора гаряча не всіх відпустили.

Над труною улюбленого внука схилили свої голови бабуся Поліна та дідусь Богдан.

Потім стали віддавати шану славному сину українського народу військові. 

Далі кортеж взяв курс до храму Покрови пресвятої Богородиці. 

Чин похорон за загиблим воїном провели настоятель храму Василь Влізло,. Благочинний Вінницько- Тульчинської єпархії Роман Масира та настоятель Святопокровського храму села Сестринівки Іван Дуник.

В цьому ж складі священники супроводжували траурну колону на площу. Там пройшов за загиблим воїном мітинг скорботи і пам’яті.

Відкрила його директор міського будинку культури Лариса Ромасько. Вона у  вступному слові нагадала, що вже 10 років триває війна з московитами і 2 роки повномасштабного російського вторгнення. 

— Таке враження, що місяць лютий не закінчується. Тривога замість будильника, холодний душ з новин і неправда з марафону. Зараз кожен має поставити собі питання, що я зробив для перемоги? Ми маємо об’єднатися довкола Сил Оборони України і центр того об’єднання там, на фронті, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.  

Куйдан Богдан Олегович народився 17 грудня 1998 року в нашому місті. У 2014 році закінчив навчання у Козятинському ліцеї №4. Далі вступив у Київський професійний коледж з підвищеним фізичним та військовий вишколом, де здобув фахову освіту за спеціальністю електрик.

По закінченню коледжу працював у Центрі забезпечення діяльності Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області,

де проявив високі ділові якості та користувався заслуженим авторитетом у колективі.

У 2016 році підписав контракт з Національною Гвардією України.

З перших днів повномасштабного вторгнення брав участь у запеклих боях в Луганській області. Двічі отримав поранення, але щоразу після госпіталю повертався на бойові позиції до своїх. Надзвичайно відповідальний, завжди попереду з величезною ненавистю до ворогів України.

25 лютого 2024 року під час виконання бойових завдань, сержант, командир 1-го відділення, 2-го взводу спеціального призначення, 3-ї роти спеціального призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону, спеціального призначення військової частини 3057, внаслідок штурмових дій позиції на території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Діброва, Сєвєродонецького району, Луганської області, отримав поранення, несумісне з життям, — сказала ведуча і запросила до молитви священиків.

По завершенні молитви слово мали отець Василь, міський голова Тетяна Єрмолаєва та побратими Богдана.

Всі виступаючі наголошували, що Богдан при житті для багатьох був прикладом. Він пішов, але кожному із нас він залишив щось своє. Він жив, як воїн, воював, як воїн і загинув, як воїн. Дякували родині за виховання патріота України, закликали громаду вічно  пам’ятатиа за нього і щоб втрата не була даремною, хто чим може допомогти ЗСУ.

По завершенні виступів з Богданом стала прощатися громада.

На кладовищі ще одну службу Божу провели священники.

Зі словами вдячності до бабусі й дідуся Богдана звернулися побратими Героя.  Вони їм передали прапор та шеврон військової частини, де служив їх онук. Поховали воїна-Героя на Алеї Слави міського кладовища під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Наостанок ми запитали у побратимів воїна, чому вони говорили пр чотири поранення Богдана, а на мітингу було озвучено про два. 

— Справа в тому, що Богдан ніколи не скаржився. Щоб не переживали рідні, можливо він не повідомив їм про два поранення, які вважав легкими.Чотири поранення у нього щонайменше було, —   сказали побратими групи Романа. 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.