Ми знали, що Вітя був в аеропорту. Та вірили, що його забрали в лікарню

• Трагедія. Рашисти розбили Вінницький аеропорт 6 березня. Було багато поранених, родина Чернюків сподівалася, що Віктор у лікарні.
• Але коли з-під завалів летовища стали діставати тіла захисників України, серед десяти загиблих був і наш земляк Віктор Чернюк

Народився Віктор Чернюк у 1986 році в сім’ї залізничників. Його дитинство проходило, як у всіх дітей того періоду. Мама з татом працюють, а діти за звичним сценарієм — садочок, школа, навчання за спеціальністю, служба в армії. На військовій службі він набув спеціальності гірського стрільця. Це рід військ, до якого належать загальновійськові, артилерійські, інженерні та інші частини і з’єднання, які навчені для бойових дій у гірській місцевості.

У школі № 5, де Віктор навчався, його згадують, як надійного товариша і людину, на яку можна було покластися. Інколи він відкладав свої справи та допомагав друзям по школі.

Після школи вступив до Козятинського залізничного училища за спеціальністю слюсар з ремонту рухомого складу. Тепло про Віктора згадує директор залізничного училища Андрій Стецюк. Він помітив у хлопця здібності до навчання і пропонував йому продовжити навчання в технікумі. Віктор скористався порадою заслуженого працівника освіти дещо пізніше. Спочатку він вирішив працювати за спеціальністю у Локомотивному депо, відслужити в армії, а вже потім пішов навчатися в технікумі.

Пізніше хлопець зустрів свою Тетяну. Віктор дуже любив дітей і сина коханої жінки прийняв, як рідного. У 2013 році пара одружилася, в наступному, 2014, у них народилася донька Вікторія. 

– Тільки почалося їхнє повноцінне життя, – каже мама Героя, з якою ми зустрілися у неї вдома.

— Галино Олександрівно, ми спілкувалися зі знайомими вашого сина, говорили з його однокласниками і сусідами, телефонували до директора залізничного училища… розкажіть нам, яким був Віктор.

— Був дуже життєрадісним, хто запропонує грати у футбол – грав у футбол. Хтось надумав садити чи викопувати картоплю – будуть працювати в полі. Коли вчився в школі, займався греко-римською боротьбою. На одних із престижних змагань отримав медаль за перемогу…

Тільки жити починали в окремій квартирі з дружиною і дітьми, у непоганому достатку і злагоді. 

— Ваш син на війну добровольцем пішов коли, на 3-й день широкомасштабного вторгнення?

— Ні, – каже мати Героя. – Він два рази проходив військову підготовку ще до 24 лютого. Йому зателефонували з військкомату, і він поїхав у військову частину, а вже звідти його направили у аеропорт, де й стався ракетний обстріл. Ми з чоловіком і невісткою Танею до останнього вірили, що всі захисники аеропорту перебувають у лікарнях, але, на жаль, цього не сталося. 

— Син вам часто телефонував?

— Часто дзвонив, а останній раз третього числа. Ми знали, де він. Він сам телефонував, коли у нього була така можливість. На ту пору на Вінниччині було багато  диверсійно-розвідувальних груп противника. Любив він нас, батьків, дружину, а дітей дуже любив. За них він запитував з самого початку розмови. Тепер немає батька у дітей. Вони сильно переживали і невістка Таня забрала їх із собою до Чехії. Поки у нас війна, вона не хоче, щоб діти чули навіть рідкісні ракетні вибухи.

— Галино Олександрівно, а як утворилася ця чудова сім’я, пам’ятаєте?

— Не пам’ятаю. Навіть після армії син із друзями не покидали дитячі забави. Купили приставку і нею грали всі гуртом. Дітей завжди була повна хата. Як вони познайомились, мені невідомо. Нам з чоловіком сказали, що мають розписатися і було то в 2013 році. Жили невістка з сином дуже добре, у них навіть був день народження в одному місяці. У неї 3 вересня, а в сина 10-го. То вони відмічали 10 числа день народження обох. У червні Вікі буде 8 років, то на день народження внучки Таня приїде в Козятин.

— У вас крім Віктора є ще діти?

‘— Є ще один син, він також на війні. За нього також душа болить, він отримав поранення і знаходиться на лікуванні в госпіталі, – сказала на завершення нашої розмови мама двох синів, двох захисників України. 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.