«Того диявола московського четвертувати мало, за нього такі діти гинуть!» У Козятині поховали Героя

• Кривава війна, яку розв’язав проти України путін, триває вже другий тиждень і вже почала забирати життя наших мужніх воїнів.

• Помер молодий козятинчанин Віктор Чернюк.

• Без батька залишилося двоє дітей.

• У середу, 9 березня Козятин прощався із Героєм.

Страшна звістка знову сколихнула Козятин. Увечері у понеділок, 7 березня стало відомо, що на війні загинули троє наших земляків — Володимир Павловський, Денис Прилуцький та Віктор Чернюк.

Віктору Чернюку було 36 років. Кого ми не питали про нього, усі згадують його лише хорошими словами.

— Він часто заходив до нас в магазин як покупець, — розповідає жінка, яка працює продавчинею у магазині неподалік будинку, де мешкав Віктор. — Він був дуже спокійний, ніколи його п’яним не бачили. А те, що сталося — це біда!

До того, як почалася війна, Герой України працював на залізниці. Разом із дружиною виховували двійко чудових дітей — хлопчика і дівчинку.

— Це був мій співробітник, — розповідає Валерій. — Він був дуже хорошою людиною, завжди допомагав. Ми разом багато де їздили, працювали. Він завжди був готовий прийти на допомогу. Був щирий, добрий. Працював у локомотивному депо. Його мобілізували десь через два-три дні і це таке сталося.

— Він був нашим сусідом, — каже Оксана. — Був хорошою людиною, доброю. Двоє дітей у нього залишилося.

На подвір’ї будинку, де мешкав Віктор Чернюк, ми зустріли Мирона, сусіда нашого воїна.

— Я живу тут, а він в сусідньому під’їзді, — розповідає чоловік. — Знаю і малу його, і хлопця, і дружину. Він був спокійний, врівноважений. Що попросиш, він казав: «Добре, зараз». Так не поспішаючи послухає. От у мене була неприємність, трохи рука боліла. Так іду я, він сидить, прошу йди сюди, набери мені води. Він ніколи не сказав, що не може або не хоче. Ще тоді, як тут були сирени і ми в підвалі ховалися, він прийшов і каже: «Піду на війну». Він переживав, душа у нього лежала до того, щоб захищати. Його призвали, дали повістку і він пішов.

Коли ж Мирон заговорив про саму війну, чоловік ледве стримував емоції.

— Москалюки гидкі, противні. Але він (путін — авт.) за те все відповість. Його четвертувати мало, того диявола московського! За нього такі діти гинуть! Хлопці молоді. А скільки там винищили! Як показують, то страшно уявити, волосся стає дибки, — каже Мирон і скидає капелюха з голови. — Я собі такого не міг уявити, щоб дітей вбивати і жінок! Мені в голові не вкладається. То кати!

У середу, 9 березня відбулося прощання із Віктором Чернюком.

Настоятель храму святого Іллі провів за Віктором заупокійну молитву.

– Ми з вірою звертаємося до Бога. Звертаємося до нього з молитвою, з проханням, щоб він нам допоміг боротися за свою незалежність. Бог сказав: всякий хто за правду стоїть, то я буду з ним. Над нами і сьогодні він стоїть разом з нами і проти ворога. І ми повинні надалі стояти з ним проти ворога, але ми повинні стояти з ним, шануючи наших героїв-захисників і виконуючи заповідь господню, який сказав: люби ближнього, як самого себе. – казав отець Роман. – Тому нехай сьогодні всемилостивий Господь представленого раба божого Віктора поселить до Царства Небесного за те, що він віддав своє життя за кожного з нас. Нехай наша молитва віднесе його душу в священне місце, де немає ні смутку, ні журби. Пам’ятаймо якою ціною дорога перемога, яку ми неодмінно здобудемо, буде для нашого народу і кожного з нас, – сказав Отець Роман.

За 15 хвилин до того, як люди мали вирушити на кладовище, завили сирени. Попри повітряну тривогу, козятинчани зібралися в дворі будинку, де мешкав Герой, що віддав своє життя за Україну.

Колона пішки рушила на цвинтар. Попереду несли три стяги — Державний прапор і два прапори Збройних сил України. Жовто-блакитний стяг перев’язали чорною стрічкою. Позаду колони їхали автомобілі. Провести в останню путь бійця вийшли навіть люди, які мешкають на вулицях, повз які проходила траурна процесія. Попри те, що зранку було сонячно, коли люди йшли до кладовища, Козятин затягнуло сірими хмарами. Здавалося, що й саме небо почне плакати за мужнім воїном.

Поховали героя на алеї Слави міського кладовища. Зазвичай полеглим героям салютують побратими. Цього разу, враховуючи військовий стан, герою не салютували, а кожен мешканець нашої громади салютував йому у своїй душі  

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.