Маючи інвалідність, він пішов до військкомату. Йому відмовили, а він пішов у ТрО

• Віталій Полянський народився в Козятині та переїхав з батьками до Києва. В столиці закінчив школу та здобув професію маляра художніх робіт. Велика війна застала його у батьків. З перших днів він долучився до війська. За два тижні до свого 51 річчя Віталій отримав важкі поранення. 15 листопада його не стало

Зустріла громада Героя живим коридором по всьому траурному маршруту. Спочатку з ним прощалися у храмі, де за загиблим воїном чин похорон провів настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці отець Василь. 

З церкви процесія рушила до центральної площі нашого міста. Там зі славним захисником України прощалася громада. Відкрила мітинг жалоби та пам’яті директор будинку культури Лариса Ромасько. Вона у своєму вступному слові згадала про останні новини на політичному фронті і як не легко нашим воїнам боронити Україну коли ті, хто мав будувати Збройні Сили, шукали свою вигоду. Окремо зупинилася на біографії Героя.

— Полянський Віталій Олександрович народився 29 жовтня 1974 року в Козятині.

Згодом сім’я переїхала в Київ, там Віталій пішов в садочок, а згодом — у школу. Мав хист до малювання та вступив до будівельного училища, а по закінченні — в торговельно-економічний інститут. Строкову службу ніс у прикордонних військах. Після проходження служби працював на авіазаводі. Любив майструвати та робити ремонти. Йому подобалось допомагати людям. Все, що він робив, робив з задоволенням. Спокійно, виважено та з любов’ю.

Після отримання важкої травми Віталію було встановлено ІІ групу інвалідності. З часом пішов працювати на Київський завод з виготовлення солодких газованих та мінеральних вод. Батьки прийняли рішення переїхали назад до Козятина. Віталій та молодший брат Олександр частенько приїздили до батьків. І тут теж до Віталія зверталися сусіди та знайомі про допомогу. Як згадка про нього, стоять у нашому місті будинки, квітами розписані та розмальовані. І в ці розписи він вкладав всю красу свого серця.

Напередодні 24 лютого 2022 року Віталій знову приїхав до батьків. Саме тут його застала велика війна. І він одразу пішов добровольцем в територіальну оборону. Згодом був Бахмут, Селидове, Запорізький напрямок.

При найменшій можливості телефонував додому. Запевняв, що у нього все добре. Батьки чекали його у відпустку, мріяли, що на свій 51-й день народження він буде з ними удома. Тільки 12 жовтня, під час виконання бойового завдання, в результаті влучання ворожого БПЛА типу «Молнія», отримав дуже важкі травми та опіки тіла ІІ та ІІІ ступенів 42-х відсотків поверхні тіла. Був доправлений до лікарні в Запоріжжі а згодом перевезений в Київський опіковий центр. Лікарі робили все можливе, аби Віталію стало краще.

На жаль, 15 листопада солдат, оператор безпілотних літальних апаратів — сапер 2–го відділення дистанційного мінування 4–го взводу дистанційного мінування роти загороджень військової частини А— 4796 Полянський Віталій Олександрович помер в лікарні внаслідок отриманих важких травм.

Україна втратила рішучого воїна, бійця без страху, чоловіка з міцним характером і щирою доброю душею.

Сказала ведуча і запросила до молитви священника.

По завершенні молитви слово мали отець Василь та секретар Козятинської міської ради Ірина Репало. Отець Василь говорив, що у Віталія були плани в житті, але він пішов боронити Україну виконавши таким чином Божі заповіді в допомозі ближньому. Ближні це його рідні, друзі і всі ми. За це йому йому подякуємо по першому, по другому і по третьому разу.

Ірина Репало вклонилася батькам славного воїна за виховання сина. А за його подвиги на фронті вона і вся громада схиляється перед Героєм війни.В кінці свого виступу очільниця міста подякувала тим хто прийшов провести Віталія в останню дорогу. Після виступів від мікрофона З Віталієм стала прощатися громада. 

Ми звернули увагу, що біля труни Героя молодий чоловік у військовій формі не стримав сльози. Ми підійшли до нього і не помилилися це був побратим Віталія.

—Віталій «воїн-взірець» — це людина, яка була для всіх нас прикладом для наслідування у своїй відданості, вірності, порядності та жертовності. Це був воїн з твердим характером, мудру силу, спрямовану на служіння Україні та її народу. Нам дуже не вистачатиме його. Ще ми запитали у побратима, який у Віталія був позивний.—»Поляна» відповів побратим Віталія.

Попрощавшись з Віталієм на колона рушила до Алеї слави міського кладовища. Там отець Василь провів ще одну заупокійну молитву. Військові опустившись на коліно передали прапор матері Героя. Поховали його під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Сусідка батьків Віталія Ріма про Віталія говорила. Що вони виросли з братом у дуже хорошій сім’ї. Міг не йти на фронт та пішов. Згадували, як він всім намагався допомогти. за іграшки хату одній сусідці розписав. Дуже любив село і часто приїздив у Сестринівку. Дуже любив приходити до музею Грушевського і дивитися сільськогосподарську техніку. Все що можна сказати про добру людину, то це про нього сказала вона

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.