Маруся знала, що її тато найкращий і кожного дня виглядала його біля воріт

• Втрата. Денис Ясінський любив землю і вмів працювати на ній, любив свою родину і мав багато планів.
• У 2022 році пішов захищати Батьківщину. Місяць тому Дениса відправили на Покровський напрямок. В останній день жовтня він
• загинув.

У вівторок, 5-го листопада, наша громада проводжала в останню дорогу відважного воїна Дениса Ясінського. На площі його зустрічали, стоячи на колінах, друзі дитинства, колеги по роботі, сусіди, побратими. Мітинг скорботи відкрила директор будинку культури Лариса Ромасько.

— Шановна громадо, страшний лютий 2022 року особисто для мене триває ще й досі. У ньому не було весни та першоцвітів. Був гул сирен, страх, ненависть та сльози. Сьогодні ми прощаємося з людиною, яка стала ангелом для багатьох бійців. Він був прикладом для військових і людей, які боронять Україну та борються за життя по сьогоднішній день, —  сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.

Денис Олександрович Ясінський народився 30 листопада 1988 року в селі Сестринівка. Там бігав рідними стежками з хлопцями на футбол та з вудкою на риболовлю. Після закінчення 9-го класу вступив у Новоушівський технікум, де здобув професію агронома. Далі строкова служба у військах протиповітряної оборони. По закінченні служби працював у «Сігнет центрі» за спеціальністю агроном. Одночасно навчався у Вінницькому національному аграрному університеті. Одружився з дівчиною своєї мрії — Наталочкою. Разом вони тішилися, коли народилася донечка Марійка. Жили та раділи життю і разом із батьками вели господарство. Такого господарника та майстра на всі руки було пошукати. Мама Героя згадує «відро води не давав принести», все намагався робити сам, швидко і якісно. Завжди мав час, щоб провести з сім’єю, а найбільше з 7-річною Марійкою, яку він любив до нестями. Він хотів, щоб донька все мала і виконував всі її забаганки. Дочка його обожнювала, тому що її татусь був найкращим.

Після повномасштабного вторгнення 14 травня 2022 року Денис був призваний до лав Збройних сил України. Він телефонував рідним щодня, все розпитував, як його дівчатка. Старався їх розважити і щоразу говорив, як він їх любить. Маруся все розуміла. Вона знала, що тато воює, щоб захистити її, маму і бабусю з дідусем і не втомлювалася щодня його виглядати біля воріт.

Місяць тому Дениса відправили на Покровський напрямок. 25 жовтня мав іти на позицію, тому попередив усіх, що зателефонує через 10 днів. А 31 жовтня 2024 року, старший солдат, кухар господарського відділення матеріального забезпечення військової частини А 2643 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новодмитрівка Покровського району Донецької області загинув. 

Лариса Ромасько запросила до молитви капелана військової частини А-2643 отця Віталія, настоятеля храму Святого Пророка Іллі отця Романа, настоятеля храму Покрови Пресвятої Богородиці Василя Влізло та настоятеля Свято-Покровського храму Івана Дуника.

Побратими Героя казали, що Денис завжди був усміхненим, добрим та компанійським. З ним завжди було весело, він дуже любив жартувати. Його не потрібно було просити про допомогу. Завжди якось так було, що він інтуїтивно відчував, кому його допомога буде потрібна і був поруч. Ми запитали, який позивний був у Дениса. «Агроном» — відповіли вони.

Від мікрофона слово мали військовий капелан, секретар міської ради нашого міста Ірина Репало та директор Сестринівської гімназії Оксана Зелюк. Всі вони говорили про непоправну втрату для родини та громади, що Денис був людиною з доброю душею. Низько вклонилися батькам Героя за такого сина, висловили співчуття батькам, дружині, близьким і всім, хто знав Дениса. Капелан відзначив, що Денис як кухар і його годував, а тепер славний воїн за столом у Царстві небесному. 

Після виступів із загиблим воїном стала прощатися громада, потім процесія з площі рушила в рідне село Дениса. Дорогою водії зустрічного руху виходили зі своїх автівок і вклонялися Герою.

При в’їзді в Сестринівку живий коридор організували своєму працівнику аграрії. Вони вивели в поле, яке Денис так сильно любив, могутні трактори, а самі хлібороби зустріли агронома по обидва боки дороги.

У будинку Героя духовні отці провели за загиблим воїном заупокійну молитву. На подвір’ї було багатолюдно і багатьом не вірилось, що Дениса вже немає.

— Я навіть у сні не могла уявити, що прийду на подвір’я цього дому, щоб попрощатися з Денисом, — розповідає друг дитинства Героя Ольга. — Хоч я була дівчинкою, а він був старшим від мене на 4 роки, ми з ним дружили. З ним завжди було цікаво, він захищав усіх від несправедливості. З роками ми дорослішали, але та дитяча дружба зосталася в нашій пам’яті на все життя і ми зберегли її, коли у нас були свої сім’ї. Коли він пішов захищати Україну, ми часто з ним перезвонювалися чи переписувалися. Він завжди був веселим і впевненим, що все буде добре. Говорив, що війна закінчиться і ми всі підемо пекти шашлики. Він був добрим господарем і любив відпочити з родиною чи друзями. Навіть не віриться, ще в жовтні він виступав на відкритті Алеї пам’яті у гімназії. Останню СМС я написала йому 30 жовтня, і він її не прочитав. Потім стало відомо, що 31 жовтня він загинув. Він всіх захищав, і я впевнена, що загинув він, когось прикривши собою. Він завжди був душею компанії і обличчям села.

По завершенні заупокійної молитви траурна колона рушила до місця вічного спочинку Героя. Поховали Дениса Ясінського у рідній Сестринівці під Гімн України, військовий салют від салютної групи та сльози рідних, близьких і односельців.

 

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.