«Мамо, там ворог, треба їхати, а підлікують мене на фронті наші лікарі»

Вячеслав Гончарук

Сергій Смілянець народився у нашому місті. Тут він ходив до школи. У нашому училищі отримав професію та продовжив навчання у ВУЗі. У 2003 році зустрів свою половинку, доля їм подарувала двох доньок.
У 2022 Сергій пішов боронити рідну землю, любих батьків, кохану дружину і своїх принцес. Після Нового року мав приїхати додому та 7 грудня 2024-
го ворог перекреслив мрії Сергія

У четвер, 12 грудня, Сергій повернувся додому. Зустріла його громада живим коридором з розгорнутими державними прапорами.

Біля будинку Героя загиблого воїна зустріли рідні, близькі, друзі та сусіди. Коли тіло Захисника занесли до хати, свого єдиного сина обняли заплакані батько та мати. Вони мріяли зовсім про іншу зустріч. Адже Сергій ділився планами на майбутнє. Уявляв, як він знов буде ходити на роботу, господарювати вдома та на весні допоможе батькам посадити города. Тільки все, що могло бути в житті Сергія, перекреслив ворожий дрон.

Відео дня

Від будинку Героя траурний кортеж рушив до храму святого пророка Іллі.

Там заплакані, з квітами чекали свого дорогого племінника тітки Людмила, Валентина і Тетяна. Вони говорили, що Сергій дуже любив своїх доньок.

— Вікторія вже доросла і має вищу освіту. Вероніка ще учениця ліцею та обох їх Сергій за звичкою називав своїми принцесами. Любив він всіх рідних, свою роботу та природу. Коли на Україну вдерся московит, пішов захищати рідну землю, а до того два роки воював у АТО. У 2014 році захищав Маріуполь. З перших днів повномасштабного російського вторгнення знов пішов боронити Україну і українців. Якось Сергій приїхав додому у короткострокову відпустку та приїхав застуженим. Мати сказала йому. «Ти підлікуйся і тоді поїдеш». «Мамо там ворог, мені треба їхати, а підлікують мене на фронті наші лікарі», — розповіла тітка Людмила. Ще тітки могли багато розповісти про свого племінника та до церкви під’їхав кортеж з загиблим Героєм.

Чин похорон за загиблим воїном провели настоятель храму митрофорний протоієрей Роман Масира та настоятель Свято-Покровського храму митрофорний протоієрей Іван Дуник.

Продовжили прощання з Героєм на площі Героїв Майдану. Там за загиблим воїном пройшов мітинг скорботи.

Відкрила його директор будинку культури Лариса Ромасько. У своєму вступному слові вона сказала:

— Вже 11-й рік ми зустрічаємо на цій площі наших загиблих Героїв. Вже 11 рік ми стаємо на коліна перед прапором, якими рясніють українські міста, села, селища на цвинтарях. 11-й рік важка щоденна робота лягає на плечі народу, волонтерів та благодійників. Для одних цей відрізок часу — мільйони вибухів, тисячі недоспаних ночей у сльозах, сотні тисяч втрат. Для інших — це незлічена кількість дронів, тисячі кілометрів доріг, мільйони рішень. Це сотні тисяч подвигів українців, які кожного дня роблять, чого ще не робила жодна нація. Для ворогів байдуже скільки українців залишиться в цій землі. Вони завдають ударів по школах, лікарнях, житлових будинках.

У тому пеклі, про яке ми навіть половини не знаємо, а дехто і не хоче знати, наші Герої не маючи часу навіть озирнутися, забувають про страх, долаючи втому, вони продовжують чинити опір та платять велику ціну, гинуть за Україну. Молоді та досвідчені, амбітні чи запальні. Скромні та мрійливі. Титани, які своїми життями зупиняють лютого окупанта, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя

— Смілянець Сергій Олександрович народився 2 жовтня у нашому місті. Він був єдиним сином у батьків і ріс добрим, щирим та чуйним хлопчиком. Навчався у школі № 2. Закінчив наше училище, де здобув професію електромонтера контактної мережі. Вступив до Харківського університету та отримав спеціальність фінансист. У 2003 році зустрів чудову дівчину Ірину та відразу зрозумів, що це його доля. Згодом народилася дочка Вікторія.

Працював у Козятинській мережі електропостачання. У вільний від роботи час разом з сім’єю та друзями виїжджали на природу, де він з захопленням готував шашлик та грав на гітарі.

Коли почалася війна, з 2014 по 2015 рік був учасником АТО. Військова частина, в якій він ніс службу, знаходилась в Маріуполі. Був нагороджений відзнакою Президента України «За участь у антитерористичній операції» та медаллю «Учасник АТО».

У 2015 році народилася ще одне його сонечко донечка — Вероніка. Сергій Олександрович страшенно любив своїх дівчат, тому коли розпочалася широкомасштабна війна він, не роздумуючи, 26 лютого 2022 року пішов їх захищати та вступив до 120-ї бригади ТрО. Ми всі знаємо, що ця бригада була на захисті Бахмуту, де хлопці вгризалися в землю і стримували ворога до наказу «про відступ». Після Бахмута Сергія і інших воїнів було переведено до Дніпропетровської тероборони, яка і до сьогодні стоїть на Запорізькому напрямку. Отримав медаль «Незламним героям у українсько-російській війни». Щоразу, повертаючись з позицій, телефонував дружині та батькам. Після Нового року мав прийти додому. Казав: коли це все закінчиться — буду сіяти городи. А 7-го грудня 2024 року біля населенного пункту Лугівське Пологівського району Запорізької області сержант, сапер 2-го саперного відділення інженерно- саперного взводу в/ч А— 7221 Смілянець Сергій Олександрович позивний «Сталкер» загинув, — сказала ведуча і запросила до молитви священників — отця Романа, отця Івана та настоятеля храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорного протоієрея Василя Влізло.

По завершенні молитви слово мали отець Роман, секретар міської ради Ірина Репало, побратим і кум Сергія Сергій Шкабура.

— Сьогодні нам, на жаль, доводиться прощатися з Героєм, який мав ту велику гідність і честь, наповнену любов’ю свого серця до своїх батьків, до своїх донечок, дружини і до кожного з нас.. Бо є ті, які поховалися, ті, які зробили інший крок і чекають рускій мір, ті, які не можуть визначитися до якої вони церкви відносяться, які брешуть і продовжують казати, що вони українці, тільки чинять зовсім інші вчинки. А ми повинні розуміти, що єднаючись ми неодмінно очистимо свою країну від всякої нечисті. Цього прагнув і хотів і захищав кожного з нас своїми вчинками воїн-Герой Сергій. Ми щиро дякуємо батькам за те виховання, яке вони дали йому і він виріс у великого захисника, — сказав отець Роман.

— Козятинська громада в жалобі за загиблим воїном Сергієм Смілянцем. Він мав стати опорою батькам на старість. Він був люблячим чоловіком для дружини Ірини та донечкам. Він так хотів одружити своїх доньок, але він вибрав захищати їх і Україну від ворога. І ворогу вдалося, він забрав життя нашого Героя. Але ми обіцяємо його пам’ятати, відповідно до того, як він мріяв досягати мети, бути відповідальними, бути чесними. Козятинська громада схиляється в пошані перед воїном- Героєм. Ми дякуємо, Сергію, за твою мужність та відвагу. Ми схиляємося перед батьками, дружиною, дітьми Ми схиляємося і будемо завжди пам’ятати про нього, — сказала секретар міської ради Ірина Репало.

Побратим і тезка загиблого воїна був не багатослівним. Він вийшов, щоб передати батькам Героя нагороду сина від командування в/ч А —7221 «Зірка пошани» та прапор, підписаний його друзями-побратимами.