Мама йшла на війну, щоб бути ближче до сина та син повернувся раніше, на щиті

• Cтрашна звістка надійшла у Кашперівку 27-го січня.
• Під населеним пунктом Іванівка Херсонської області в бою з лютим ворогом загинув Олександр Голоснюк.
• У нього, як у кожної молодої людини були свої плани на життя та мама виховала його любити Україну і він пішов захищати рідну землю.

Зустріла громада свого захисника 2-го лютого живим коридором у Вернигородку, Білопіллі стоячи на колінах. У Кашперівці Саші встелили дорогу живими квітами та хвоєю від початку села до будинку Героя. Там його зустрічали рідні, близькі, однокласники, хрещені батьки Олександра, друзі і багато молоді.

Попрощавшись з Олександром біля будинку, траурний кортеж живим коридором рушив до сільського кладовища. Біля будинку культури свого хрещеника зустріли з короваєм хрещені батьки Олександра. На місці поховання загиблого воїна пройшов мітинг скорботи і пам’яті.

Відкрила його ведучий спеціаліст громади Наталія Ливун. В своєму вступному слові вона сказала:

— Сьогодні, на цьому траурному місці ми зібралися, щоб провести в останню дорогу нашого односельчанина, військовослужбовця Збройних Сил України Олександра Ігоровича Голоснюка. Жорстока війна вже майже два раки котиться землею України. І ніхто не знає, коли прийде її кінець, але кожен з нас вірить у Збройні Сили України в Перемогу і щасливу долю багатостраждального українського народу. Ми віримо в таких хлопців і дівчат, як наш Олександр Голоснюк

Ця глибока віра дає нам сили, щоб пережити смерть тих, хто падає на полі бою, захищаючи самовіддано Україну.

Гірка новина надійшла у нашу громаду, що поблизу населеного пункту Іванівка Херсонської області у важкому бою 27 січня 2024 року загинув 26-річний Олександр Голоснюк, — сказала ведуча і.зупинилася на біографії загиблого воїна.

Народився Олександр 19 березня 1997 року селі Кашперівка Козятинського району. Навчався в Кашперівській школі, по закінченні якої вступив до Бердичівського училища, де отримав диплом повара. Отримавши спеціальність пішов працювати в СВК «Кашперівський», звідки в листопаді 2018 року був призваний до лав Української армії, де з честю та гідністю відслужив строкову військову службу. Після демобілізації повернувся у рідне село та продовжив працювати у місцевому господарстві.

На підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» 22 січня 2023 року Олександр був призваний на військову службу. Будучи на посаді головного сержанта десантно-штурмового взводу, десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти до кінця був відданий військовій присязі мужньо виконував військовий обов’язок на вірність України та українського народу. Він боронив Україну та кожного знас. Воював за наші світлі дні та тихі ночі, — сказала ведуча і запросила до молитви за загиблим воїном протоієрея Романа Масиру та настоятеля Свято Покровського храму села Сестринівки Івана Дуника.

На мітингу слово мали староста громади Віктор Якимчук, очільник Глуховецької громади Олександр Амонс, директор Кашперівської гімназії та перша вчителька загиблого воїна Світлана Біла.

Всі виступаючі ледь стримуючи сльози говорили про важку втрату громади. Говорили що немає тих слів, які хоч трохи заспокоїли серце матері, що виховувала сина одна і виростила його таким добрим і мужнім хлопцем. Говорили, що немає тих слів, щоб висловити всю скорботу, що через війну обірвалося таке молоде життя. Казали, що Олександр був надзвичайно позитивним, мав багато друзів, був душею компанії, мав почуття гумору, був оптимістом, ніколи не показував свій страх чи переживання, та всіх своїх рідних, близьких і друзів запевняв, що перемога буде за нами. Відзначали, що Саша був найкращий друг, син, брат, племінник, люблячий та найкращий дядечко.

Після виступів з загиблим воїном стала прощатися громада села. Прощалися довго Олександра знали й поважали не тільки в селі, було у нього багато друзів і по інших громадах і багато їх приїхало, щоб провести свого друга в останню дорогу.

Поховали Героя під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Покидаючи кладовище люди між собою говорили: Алла мама Саши всі сльози виплакала. Вона пішла навчатися військовій службі, щоб бути ближче до сина. Ростила його сама і намагалася робити все, щоб її син виріс гарною і доброю людиною та був щасливим. Саша завжди намагався допомагати мамі та бути підтримкою та опорою для своєї меншої сестри Софії.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.