Мама ростила трьох синів: Андрій у полоні, Сергій безвісти зниклий, Олексій загинув

• У суботу, 8 липня, на 500-й день повномасштабного російського вторгнення ми прощалися з нашим земляком Героєм Олексієм Стадником.
• Батько трьох доньок пішов захищати нас на другий день Великої війни

Зустріла громада Олексія з болем в душі. Чин поховання за воїном провели у храмі Святого Іллі священники ПЦУ настоятель храму отець Роман та настоятель Свято Покровської церкви отець Іван. Від храму траурна колона перемістилася до будинку Героя. Всі, хто знав Олексія то говорили, що він був чудовою людиною. Сусід Олексія Олександр зауважив, яким він був правдиво й красиво про нього сказала його перша вчителька. На жаль зустрітися з нею і почути всі ті слова від Галини Іванівни особисто нам не вдалося. .

Від будинку загиблого воїна траурна колона взяла курс на площу.

На площі вже були колеги по роботі Олексія. Вони хотіли йому влаштувати живий коридор, та ледь стримуючи сльози гадали з якої сторони його на площу привезуть. Коли їм стало відомо, яким маршрутом буде йти процесія з тої сторони вулиці Героїв Майдану вони стали на коліна і він з’єднався з живим коридором, який був на площі. 

Відкрила мітинг жалоби начальник козятинської культури Світлана Рибінська такими словами: 

— Шановна громадо, знову ми всі в жалобі. Знову важка й непоправна втрата. Чоловіка, якого ми мали б зустріти обіймами та щирими посмішками, зустрічаємо на колінах зі сльозами на очах та болем в серці. Олексій всім нам виборював мир та перемогу, тільки на жаль, він побачить її лише з небес.Біль, ненависть лють до ворога, а ще неприйняття того, що всі ми змушені назавжди попрощатися з прекрасною людиною, чудовим сином, чоловіком та батьком.

Далі Світлана Рибінська розповіла біографію Героя:

— Народився Олексій 18 грудня 1983 року. Навчався в школі № 5. У 2001 році з відзнакою закінчив наше залізничне училище, де здобув професію столяра. Далі продовжив навчання у Вінницькому транспортному коледжі і у 2007 році закінчив його теж з відзнакою

Працював у Локомотивному депо слюсарем-електриком з ремонту електроустаткування. На другий день війни Олексій пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та був зарахований на посаду стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу, 2-ї стрілецької роти в/ч А-7359. Четвертого липня 2023 року виконуючи бойове завдання в смт. Антонівка Дніпровського району Херсонської області наш земляк загинув, — сказала ведуча мітингу реквієму і запросила до молитви за воїном священників ПЦУ

Благочинного Вінницько-Тульчинської єпархії Романа Масиру, Благочинного Вінницько- Барської єпархії Валерія Кушніра, Митрофорного протоієрея Василя Влізло та настоятеля Свято-Покровської церкви села Сестринівка Івана Дуника. Священники в молитвах просили для Олексія у Господа царства небесного, а живих закликали пам’ятати, якою ціною забезпечується над нами мирне небо і наший спокій.

Міський голова Тетяна Єрмолаєва закликала всіх влонитися матері Героя, яка рано залишилась вдовою і одна виростила синів. 

— Три сина, три солдата, три воїна. Андрій з січня у ворожому полоні. З кінця червня безвісті зниклий Сергій і новин, поки немає, 4-го липня загинув Олексій. Я просто прошу всю громаду моліться за маму Наташу за її велике серце, за дружину Наташу, за дівчат, яких Олексій любив, ростив і виховував, — сказала міський голова.

На мітингу мали слово Заступник директора з навчальної роботи ліцею № 5 Ольга Глибочук, та заступник директора з навчальної роботи залізничного училища нашого міста Олена Коломійчук. Вони знали Олексія, як цілеспрямованого, відповідального. Він жив, мріяв, будував плани на майбутнє, хотів бачити нашу Україну суверенною, і незалежною. За неї і наший споків він віддав своє життя. Подякували рідним і близьким, що виховали його таким, яким він був. А Олексій завжди залишиться в нашій пам’яті і наших серцях, казали вони.

Олексія поважали на роботі. Коли у нього була вільна хвилина, колеги по роботі з ним говорили по телефону. Останній дзвінок був саме 4-го липня. Сусіди розповідали, що Олексій був майстром по дереву. Вдома і на дачі все було зроблено його золотими руками, казали вони. 

Прощалися з воїном небесного війська довго, адже провести його в останню дорогу прийшли багато його друзів, знайомих і близьких йому людей. На площі було багато близьких і друзів родини, але загалом віддати шану Герою прийшло не багато людей, як для 20-ти тисячного міста. До прикладу, у Махнівці і в Глухівцях проводять Героя в останню дорогу всім селом, а у нас приходять родичі, близькі, сусіди, родини загиблих воїнів і міська рада. Навіть соромно за нашу громаду. Ми живемо тут у відносному спокої завдяки тому, що там, на лінії стоять Герої, такі як Олексій.

Попрощавшись траурна колона взяла курс до міського кладовища. Поховали воїна під гімн України і військовий салют від побратимів

В Олексія залишились Мама Наталія, дружина Наталія та доньки Настя, Олександра і Ксенія.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.