Мама померла і не дізналася, що її любий син Юрій днем раніше загинув на фронті.

• Він народився в Непедівці та його дитинство пройшло у Вінниці.Там він отримав шкільну і вищу освіту.
• Працював тренером і мав талант гуртувати біля себе молодь. Повернувшись у Непедівку, працював у столиці. Повномасштабне вторгнення зустрів з ненавистю до ворога. В жовтні 2023 він пішов на
• війну, у грудні 2024 року загинув.

У четвер, 26 грудня, Герой Юрій Шевчук на щиті повернувся додому. Першими в рідному краї віддали шану загиблому воїну громада Пляхової.  Люди через все село, стоячи на колінах, кидали під траурний кортеж живі квіти і гілочки ялини.

Зі сльозами на очах живим коридором зустріли Юрія і у рідному селі. Спочатку з ним прощалися біля будинку Героя, а попрощавшись під мелодію «Як же мені, синку, не жаль, ти ж під моїм серцем лежав» процесія рушила до сільського кладовища. Там за загиблим воїном пройшов мітинг скорботи і пам’яті.

Відкрила його староста Непедівського старостату Галина Корніюк. У своєму вступному слові Галина Олександрівна сказала:

— Війна — це біль, що не має меж… Вже тоді, в лютому 2022-го, ми усвідомили, що кожен день будуть великі людські втрати… Втрата захисника України — це не просто статистика, це обірване життя свідомої людини, це невимовний біль і скорбота всіх членів його сім’ї та суспільства, це мрії і сподівання, які ніколи не будуть реалізовані…

Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається на шматки, болить душа за мужніх патріотів, які віддають найцінніше — своє життя заради світлого майбутнього держави України.

Сьогодні, 26 грудня, ми прощаємося зі славним сином українського народу, який відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши громадянський обов’язок, в бою за Батьківщину, її свободу та незалежність, 18-го грудня 2024 року внаслідок артобстрілу поблизу села Кругленьке, Суджанського району, Курської області, загинув наш земляк — непедівчанин Шевчук Юрій Іванович. Йому назавжди буде 52 роки, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя

Юрій Іванович Шевчук народився 30.04.1972 року в с. Непедівка, в сім’ї робітників. У ранньому віці разом з батьками переїхав на проживання до м. Вінниці. Після закінчення середньої школи №31, вступив на навчання до автодорожнього технікуму і здобув професію автомеханіка.

Вищу освіту отримав, заочно навчаючись у Вінницькому педагогічному інституті на факультеті фізичного виховання. Деякий час працював за фахом. Займався тренерською роботою, отримав звання майстра спорту з легкої атлетики. Мав чудову фізичну форму та вмів організовувати навколо себе молодь. Строкову службу Юрій Іванович проходив у прикордонних військах в Хабаровському краї. Після демобілізації працював на різних роботах, а останнім місцем його трудової діяльності стало приватне підприємство в м. Києві, де працював водієм-далекобійником. На початку 2000-х рр. повернувся на постійне місце проживання в село Непедівку. Був одружений. Від першого шлюбу має сина Ігоря. В другому шлюбі разом з дружиною Світланою Павлівною виховував дочку Тетяну. Початок повномасштабної війни зустрів з лютою ненавистю до ворога. Свідомо розумів, що не може залишатися осторонь, коли його держава, його сім’я у небезпеці. 11 жовтня 2023 року був призваний до лав ЗСУ на підставі Указу Президента «Про загальну мобілізацію». Військову службу проходив у званні старшого сержанта В/Ч— А 4718. За період служби отримав посвідчення учасника бойових дій, був нагороджений Медалями «Захиснику України». «За честь За славу За народ» та «Ветеран війни» сказала староста села та запросила до слова голову селищної ради Олександра Амонса.

Селищний голова сказав, що кожне обірване життя воїна глибоко тримає в своїй душі і переймається болем, висловлюючи співчуття родині. Свій виступ він завершив закликом, щоб пом’янути Юрія і всіх загиблих синів України хвилиною мовчання, стоячи на колінах. А директор будинку культури Лілія Шевчук прочитала вірш, який вона написала в пам’ять про Юрія. 

Після виступів від мікрофона під мелодію «Янголи летять до неба янголи» з Юрієм Шевчуком стала прощатися громада. Прощалися довго, адже Юрія в селі добре знали і поважали його. Кожен, хто знав Юрія, ще раз хотів опуститися перед ним на коліно.

Перед похованням військові передали дружині Юрія Світлані державний прапор. Поховали Героя на прохання родини біля його батьків. Мама Юрія померла 19 грудня так і не дізнавшись, що її любий син геройськи загинув на фронті днем раніше. Поховали Героя  під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.