Лікарі до останнього боролись за життя Андрія, півдесятка операцій не допомогли

• Андрій Пилявець ще зі школи мріяв стати військовим. Йому ровесники говорили, що для військового ти дуже добрий і
• дружелюбний. Не вірили й педагоги, що з добре вихованого, білявого хлопчика вийде кадровий військовий. А він ним став і
• віддав своє життя за Україну

Зустріла громада свого захисника 14 червня живим коридором, стоячи на колінах. Біля будинку батьків Героя. Його зустрічали рідні, близькі, однокласники, сусіди, друзі і знайомі батьків померлого у шпиталі воїна, педагогічний колектив гімназії № 6, колеги по роботі батьків Андрія.

Військові відкрили труну з тілом Андрія і рідні, близькі та громада стали прощатися, не стримуючи сліз, як казали сусіди з єдиним добре вихованим сином дуже добрих і порядних батьків.

Друзі мами Героя говорили, що Андрій якийсь час вважався зниклим безвісті. Потім знайшовся у шпиталі у надважкому стані. Йому зробили 4 надскладних операцій в Дніпрі і перевезли до столичного центру, але врятувати йому життя лікарям не вдалося.

Попрощавшись з Андрієм біля будинку, стала формуватися траурна колона, яку супроводжували священники Православної церкви України Валерій Кушнір, Олексій Якубівський з Михайлина та Володимир Білик з Махнівки.

В церкві святих апостолів Петра і Павла настоятель храму отець Валерій, отець Олексій та отець Володимир провели за Андрієм чин похорон, а по його завершенні в дворі храму провели мітинг скорботи і пам’яті. Відкрила його директор міського будинку культури Лариса Ромасько.

— Кожен з нас має розуміти, завдяки кому перегортаються листки в календарі. Завдяки кому ми провели під чистим небом сьогоднішній день і один з тих, кому ми завдячуємо це — Пилявець Андрій Дмитрович, наш земляк, якого ми проводимо сьогодні, 14 червня, в останню путь, — сказала ведуча і зачитала біографію Героя

Пилявець Андрій Дмитрович народився 8 червня 1982 року в Козятині. Змалку захоплювався дідусем, який працював військовим інженером-автомобілістом. Одягав дідусевий ремінь пілотку і гордо заявляв «у мене теж будуть погони».

Навчався в шостій школі. По закінченню вступив у Вінницький залізничний технікум. Після першого курсу — строкова служба у Гайсині та Вінниці. По завершенню служби був направлений в школу прапорщиків. Далі — Львівська академія сухопутних військ.

Веселий комунікабельний, добрий та вродливий молодий чоловік закохався і у 2007 році одружився на прекрасній дівчині, яка обрала для себе теж шлях військовослужбовця. Разом несли службу у військовій частині, яка базувалась під селищем Озерне Житомирської області.

В 2014 році в Світлани та Андрія народилась довгоочікувана донечка Юля. Після повномасштабного вторгнення Андрій залишався на місці та ремонтував техніку для фронту. А 26 березня 2024 року був відправлений в Покровськ Донецької області. Як тільки була вільна хвилина, телефонував своїм  дівчатам. Мамі говорив «у мене все добре, ти тільки дочекайся мене». Донечці: «Юля, сонечко моє, як же я тебе люблю, я повернусь і все для тебе зроблю», дружині казав просто:«Кохана». 7-го травня він знов до всіх зателефонував і знову всіх запевнив, що все буде добре.

26 травня штаб-сержант, стрілець-помічник гранатометника І-го відділення 3-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти отримав поранення, після чого, непритомний, був доставлений у Дніпропетровський госпіталь, де йому зробили декілька надскладних операцій. Далі перевезли в Національний військово-медичний клінічний центр у Київ. Знову операції.

8 червня в госпіталі йому виповнилося 42 роки, а 11 червня 2024 року, не приходячи до свідомості, Андрій Дмитрович помер.

Люблячий син, коханий чоловік, відповідальний батько, справжній товариш та надійний побратим. Щирий, веселий, добрий — саме таким був наш Герой і таким його знали всі, хто мав честь бути з ним знайомий. Усією громадою ми схиляємо голови у шані та вдячності воїну та розділяємо біль втрати з родиною, — сказала Лариса Ромасько та запросила до слова настоятеля храму святих Первоверховних апостолів Петра і Павла Валерія Кушніра, секретаря міської ради нашого міста Ірину Репало та директора навчального закладу, де навчався Андрій Миколу Синюшка. 

Вони говорили, що разом з родиною, громадою і Україною плачуть небеса, що Андрій був чудовою людиною Андрій, що ми маємо вистояти в цій війні і допомагати армії, бо росіяни не просто прийшли, а прийшли нас вбивати і не дають їм просуватися Україною Андрій і такі як Андрій. Схиляли голови перед славним воїном, висловлювали співчуття родині та дякували батькам Ользі Цезарівні та Дмитру Олексійовичу за добре виховання сина.

Після виступів з загиблим воїном стали прощатися востаннє. Поховали Героя на місцевому кладовищі містечка Залізничне під Гімн україни та військовий салют від салютної групи

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.