Купили з дружиною будинок — тільки жити, але проклята війна все перевернула

• Купив з дружиною будинок — тільки жити, якби не війна
• Втрата. У вівторок, 11 липня, Козятинська громада проводила в останню дорогу Героя Дмитра Шкабуру.
• Він дуже любив своїх батьків, молодшу за нього сестричку, дружину, сина. Коли отримав повістку, пішов у військкомат і рідним сказав: якщо не я піду, то хто?

У січні цього року Дмитро отримав повістку і пішов до територіального центру комплектації та соціальної підтримки, де був направлений до військової частини. Звідти його направили на навчання до Великобританії. З технікою наш земляк ще з дитячих років був «на ти», тому зброєю оволодів швидко і повернувся в Україну в статусі матроса, заступника командира роти бойової машини — навідника-оператора морської піхоти військової частини А 4635. Вправно й славно бив ворога та під час бойового зіткнення з силами противника в районі населеного пункту Золота Нива Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу 4 липня 2023 року — загинув.

Їхав з поля бою додому Дмитро довго і не так рідні та громада мали з ним зустрітися. Замість міцних обіймів і радості ми зустріли його у великих сльозах, за ним плакала навіть природа.

Зустріли Героя живим коридором на вулиці Героїв Майдану і на площі. 

Першими, з ким вдалося поспілкуватися на похороні, були однокласники Дмитра Віта, Марина, Ольга, Анатолій. Вони казали, що Діма був душею компанії, завжди був у вирі подій, був дуже працьовитим, планував у наступному році зібрати на 15-річчя закінчення школи увесь клас.

—. Нас у класі було вісім учнів, тож половину класу прийшла провести його. Коли зберемося, то перше, що ми зробимо, згадаємо його хвилиною мовчання. Хоча нам здається, Діма заслужив, щоб пам’ятали про нього вічно, ми його не забудемо, — казали вони.

Хрещений батько Героя Олег розповів, що Дмитро був ввічливим, уважним і чуйним. З ним легко і комфортно було спілкуватися. 

— Він ніколи не створював незручності для оточуючих, а з власними проблемами намагався справитися самостійно. Коли б до нього не звертався за допомогою, він завжди був готовий допомогти. Дуже добрий Діма був, — казав хрещений.

Відкрила мітинг скорботи заступник директора міського будинку культури Лариса Ромасько. Вона згадала, хто протистоїть руському міру, розповіла про московію і московитів, і що над нами мирне небо завдяки таким хлопцям, як Дмитро, які кожної хвилини дивляться смерті в обличчя. А ще розповіла біографію Героя

Народився Дмитро 4 жовтня 1992 року в селі Сестринівка. Там навчався в школі. Закінчив залізничний технікум, після чого вступив у Харківський державний університет залізничного транспорту. Довгий час працював на залізниці. Зовсім нещодавно купив із дружиною будинок, в якому зробив ремонт своїми руками. Мріяв прожити в ньому довге та щасливе життя, хотів працювати на власній землі.

Коли принесли повістку, він ні хвилини не вагаючись, сказавши: «Хто, як не я?», 11 січня 2023 року пішов у військкомат. Пройшов навчання у Великобританії.

Служив у в/ч А 4635. 4 липня в районі населеного пункту Золота Нива Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу загинув.

— У Дмитра залишився синочок — Денис, дружина, батьки, яких він дуже поважав та любив, — сказала ведуча мітингу-реквієму і запросила до заупокійної молитви священників ПЦУ:

Благочинного Вінницько-Тульчинської єпархії Романа Масиру, Митрофорного протоієрея Василя Влізло та настоятеля Свято-Покровської церкви села Сестринівки Івана Дуника.

На мітингу мали слово отець Роман та міський голова Тетяна Єрмолаєва.

— Ми втратили добру і розумну людину і щось змінити ми не можемо, дати спокій і смирення родині, замінити це місце, його неможливо замінити… Але буде бігати Дениско, буде щось розповідати, згадуючи тата, тому що його тато був найкращим. Дуже розумний, дуже потужний і патріот, добре навчався і хотів свободи для своєї країни. І кожен із нас має завдячувати йому. Пробачте, родино, пробач, Дмитро, всі вибачте за те, що ми не змогли нічого зробити, щоб він був живий. Те, що робить ворог — не вкладається в голові… Нам тільки залишається вічна пам’ять і бути гордими його імені, його пам’яті, його подвигу, — казала Тетяна Єрмолаєва.

Після виступів священника та очільниці міста із загиблим воїном стала прощатися громада.

Прощалися довго, адже у Дмитра було багато знайомих і друзів не тільки в селі, а й у місті. Після цього траурна процесія взяла курс на Сестринівку.

Від початку села до будинку, де Герой України народився й виріс, громада села зустріла його живим коридором. Біля будинку батьків морського піхотинця багато з присутніх запалили свічки, а священники провели ще одну заупокійну молитву.

Від будинку батьків захисника України Дмитра перенесли до будинку, де він жив з дружиною Людмилою і 8-річним сином. Там священники провели за ним чин поховання, а тітка Світлана прочитала вірш, який написала в пам’ять про брата його молодша сестра.

У цей час більшість із присутніх стирали з очей непрохану сльозу, а сельчанка Євгенія пригадала, як Дмитрик, ще будучи підлітком, заскородив їй коником города.

— Дуже працьовитий він був, — казала вона.

Від будинку Діми траурна колона пішла до сільського кладовища. Там з воїном небесного війська попрощалися востаннє

Похоронили Героя під Гімн України,

а від військових в пам’ять про відважного воїна і патріота держави прогримів військовий салют.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.