«Краще я піду на війну, ніж мій син». На фронті Олександр був універсалом

• Олександр Костюк народився у селищі Глухівці. В рідному селі закінчив школу. Працював у СВК «МАЯК» селища Глухівці та ТОВ «ПлазмаТек» м.Бердичів. Майже з перших днів повномасштабного вторгнення, не чекаючи повістки, пішов захищати рідну землю. Виконуючи бойове завдання з 28 квітня 2025 року вважався як зниклий безвісті. Через 8 місяців він повернувся до рідного дому.

Зустрічала безстрашного воїна Глуховецька громада живим коридором, починаючи з Пляхової. Далі — Бродецьке, Жежелів та вулицями Глуховець до будинку Героя. Попрощавшись біля будинку загиблого воїна, траурна колона рушила до будинку  культури. Зустріла площа загиблого воїна мелодією «Пливе кача». Відкрила мітинг жалоби і пам’яті Альона Шимон.

— Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Вже одинадцять років наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями.

Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше — своє життя — для того, щоб ми з вами могли жити.

На жаль, сьогодні наша громада знову схиляє свої голови у глибокій скорботі… Велике горе об’єднало всіх людей, які зібралися на цій площі, щоб провести в останній путь свого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України Олександра Костюка.

28 квітня 2025 року він мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, поблизу населеного пункту Діброва Сіверсько Донецького району, Луганської області, героїчно загинув нескорений Син України, житель селища Глухівці — сержант Костюк Олександр Анатолійович.

2 січня 2026року після довгих місяців очікувань, наш Герой назавжди повернувся до рідного дому, — сказала Олена Шимон і перейшла до біографії загиблого воїна.

— Народився Олександр Костюк 19 січня 1986 року у селищі Глухівці. Навчався в Глуховецькій загальноосвітній школі. Після її закінчення пішов працювати до ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство», СВК «Маяк» с-ще Глухівці та ТОВ «ПлазмаТек» м.Бердичів.

З перших днів повномаштабного вторгнення, у березні 2022 року, добровільно став на захист рідної держави, керуючись принципом: краще я піду воювати, ніж мій син.

Служив старшим дешифрувальником розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів відділення збору та обробки інформації збору взводу розвідки та коригування 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем механізованої бригади у складі Сухопутних військ Збройних сил України.

Мав звання сержанта та позивний «Універсал». Був професіоналом у своїй справі. Неодноразово був відзначений відзнаками командування за високий професіоналізм, відданість службі та бойові заслуги. А саме: нагорода «За службу Українському народу», «Учасник бойових дій»

Олександр був гарним сім’янином, надійним чоловіком для дружини — Валентини Ігорівни, люблячим татом для двох дітей — Романа та Софі та гарним сином для батьків Людмили Володимирівни та Анатолія Васильовича. Вірним другом, воїном, побратимом, справжнім патріотом нашої Батьківщини.

Олександр був одним із тих, завдяки кому війна не добралася до наших домівок. Завжди говорив «Якщо не піду я, то прийдуть до мого селища»

Наш Герой був надзвичайно світлою, доброю, щирою людиною.

Олександр Костюк завжди залишиться в наших серцях як відданий захисник України і чудова людина, яка приносила радість та усмішки усім навколо.

Він мав ще багато планів та мрій, яким, на жаль, не судилося здійснитися. Його подвиг, як подвиги інших Героїв України, ніколи не буде забутий…

Сьогодні тут зібралися родина, рідні та друзі, однокласники Олександра. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови в скорботі, — сказала ведуча та запросила до слова селищного голову Олександра Амонса та благочинного Вінницько-Барської єпархії настоятеля храму великомучениці Параскеви митрофорного протоієрея Валерія Кушніра. 

Селищний голова подякував батькам Олександра за виховання сина, розділив з родиною Героя біль втрати та виразив родині свою підтримку і підтримку громади.

— Розділяємо разом із родиною цей біль, це наше спільне горе, адже ми втратили патріота та мужнього і справжнього Захисника України. Кожний мешканець Глуховецької громади схиляє голову перед відважністю та патріотизмом Костюка Олександра Анатолійовича.

— Ми зробимо все, щоб бути гідними пам’яті наших героїв, ми будемо пам’ятати і молитися, щоб наші воїни спочивали з миром, — сказала ведуча та закликала громаду попрощатися з Олександром. Прощалися довго, адже прийшли провести його в останню дорогу майже всім селом. Попрощавшись, ведуча запросила всіх присутніх пройти до місця поховання славного воїна. 

Поховали Героя під Гімн України у виконанні духового оркестру 26 артилерійської бригади та військовий салют від салютної групи.

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.