Козятинщина вшановує пам'ять мужніх Захисників

• Сьогодні, 4 листопада Козятинська та Глуховецька громади вшановують пам'ять наших мужніх Захисників Максима Гуменюка, Сергія Левицького, Віктора Тяпова
• У неділю, 1 листопада минула річниця за Героєм Анатолієм Дзюбою
• Пам'ятаємо...

Минає друга річниця з дня загибелі Героя Максима Гуменюка

Максим народився 4 березня 1998 року в м. Калинівка де і пройшли його дитинство та шкільні роки.

Після закінчення школи Максим вступив в Козятинське училище, де зустрів свою майбутню дружину та в 2017 році переїхали жити в Козятин. У 2019 році одружились та народили донечку Мілу. Максим безмежно любив свою маленьку принцесу.

Саме заради родини та майбутнього своєї донечки Максим і став на захист України та 30 січня 2024 року підписав контракт з ВЧ 4350. Проходив військовий вишкіл в Житомирі. По закінченню навчання опановував військову підготовку в сержантській школі, де ще глибше пізнав військову справу, став більш відповідальним, зібраним та підготовленим до складних бойових завдань. Після завершення навчання Максим був у короткій відпустці дома.

А далі фронт. У складі 46 – ї окремої аеромобільної бригади десантно – штурмових військ ЗСУ бойовий шлях Максима почався на Покровському напрямку.

4 листопада 2024 року в районі населеного пункту Вовченка, Покровського району, Донецької області в результаті артилерійського та мінометного обстрілів з боку противника молодший сержант Гуменюк Максим Петрович позивний « Гума» загинув.

Вважався безвісти зниклим та за результатами тесту – ДНК був ідентифікований. Родина про це взнала 30 квітня 2026 року. Рік і п’ять місяців Максим добирався додому.

Нагороджений: Відзнакою Міністра Оборони України «Залізний хрест». Відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно).

Похований Воїн на міському кладовищі на «Алеї Слави».

Сьогодні, 4 листопада минають перші роковини з дня, коли відійшов у вічність наш земляк, мужній захисник України, житель села Пляхова — Герой Віктор Тяпов  (24.08.1994 – 04.11.2025).

Віктор народився у працьовитій та люблячій родині Людмили Сергіївни та Василя Васильовича. Усі, хто знав його змалку, пам’ятають Віктора як неймовірно щирого, доброго та позитивного хлопця, чия посмішка дарувала тепло оточуючим. Після навчання у Пляхівській школі він обрав світлу цивільну професію — здобував фах у Вінниці, працював охоронцем у ФГ «Пляхівське».

Та коли ворог прийшов на рідну землю, Віктор не лишився осторонь. 19 вересня 2024 року він добровільно став до лав Збройних Сил України, аби захистити свій дім, свою родину та кожного з нас.

Він гідно виконував свій військовий обов'язок на посаді оператора безпілотних літальних апаратів. 4 листопада 2025 року поблизу населеного пункту Різниківка, Бахмутського району, Донецької області, життя старшого солдата Віктора Тяпова трагічно обірвалося внаслідок вогневого ураження ворожим FPV-дроном...

4 листопада 2023 року обірвалося життя нашого Захисника, односельчанина Сергій Левицького

Сержант, командир відділення — командир машини 1-го розвідувального відділення розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону військової частини А4576.

8 травня 2023 року Сергій став до лав Збройних Сил України. Серед побратимів мав позивний «ЛЕВ». І це ім’я було промовистим, адже він мужньо, самовіддано та безстрашно виконував бойові завдання, не відступаючи перед небезпекою.

4 листопада 2023 року, близько 20-ї години, під час переправи в районі зруйнованого залізничного мосту в місті Куп’янську Харківської області, Сергій загинув, віддавши своє життя за Україну, за нашу свободу і мирне майбутнє.

За особисту мужність, відвагу та відданість військовій присязі Героя нагороджено нагрудним знаком «За героїзм та патріотизм», а Указом Президента України від 16 липня 2024 року №465 — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

1 листопада минула річниця за Героєм Анатолієм Дзюбою (06.01.1987-01.11.2024)

Головний сержант 3 – го механізованого взводу 2 – ї механізованої роти 1 – механізованого батальйону військової частини А 4689 Дзюба Юрій Анатолійович, позивний «Дєдок». Нагороджений: пам’ятною відзнакою «За оборону Авдіївки»

Народився Юрій в селі Махаринці. Зростав у великій дружній та люблячій сім’ї. Разом із трьома братами та сестрою вони були справжньою опорою одне для одного. Батьки віддавали дітям усю свою турботу. За материнську самовідданість, народження й виховання дітей мама захисника була удостоєна почесного звання «Мати – героїня» та нагороджена Президентом України.

По закінченні школи вступив до Вінницького училища де здобув спеціальність автослюсар. У 2007 році після училища – строкова служба в армії. Проходив її в інженерних військах у місті Чуднові. Перебуваючи на службі зрозумів, чого він хоче досягнути.

Любов до землі, прищеплена батьками з дитячих років, згодом стала для Юрія справою всього життя. Після строкової служби він обрав шлях фермера. Радів кожному паростку та врожаю.

Зустрів кохання свого життя, згодом одружився. Народилась донечка Ліда та згодом у родині народився син Давид. Гордість, щастя й безмежна батьківська любов переповнювали Юрія. Саме своїм дітям він мріяв передати все, чим жив сам.

Та на жаль, почалася війна. Старший брат Юрія – Володимир з перших днів пішов добровольцем на фронт. І Юрій теж не зміг залишатися вдома і 16 листопада 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України. Одразу потрапив до штурмової бригади «Вінницькі янголи». Його бойовий шлях розпочався на Авдіївському напрямку, там були надзвичайно важкі бої, страшні випробування й нелюдські умови. Декілька разів приїжджав у короткі відпустки. У ті недовгі дні вдома намагався все встигнути: щось полагодити, підтягнути господарство, вирішити всі домашні справи, аби його родина ні в чому не мала потреби.

Згодом з Донецького напрямку був перекинутий на Сумщину. А далі Курськ… На Курському напрямку він пробув півтора місяці. Одного разу вночі Юрій разом із побратимами виходили з позиції, коли їх наздогнав ворожий дрон.

1 листопада 2024 року головний сержант 3 – го механізованого взводу 2 – ї механізованої роти 1 – механізованого батальйону військової частини А 4689 Дзюба Юрій Анатолійович позивний « Дєдок», внаслідок бойового ураження, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Погребки, Курської області вважався безвісти зниклим та за результатами тесту ДНК – був ідентифікований 11 травня 2026 року.

Воїна поховали на кладовищі в селі Махаринці на «Алеї Слави».

Вічна пам'ять та слава Героям!

• Минає 4-й рік, як ми втратили нашого Воїна Володимира Левчука
• Підтвердилася найстрашніша звістка. Загинув Герой Олександр Слончинський

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.