Козятинщина вшановує пам'ять Героїв, які віддали свої життя за Україну
- Сьогодні, 16 листопада минає друга річниця з дня загибелі нашого Захисника – Валерія Куманецького
- Цього дня минають другі річниці загибелі наших Героїв Юрія Лисенка та Анатолія Крайніка
- 14 листопада минула третя річниця загибелі нашого земляка, мужнього Захисника України Ігоря Супронюка
- Пам'ятаємо...
Про Героя Валерія Куманецького
Валерій народився 8 квітня 1994 року. Старший солдат 131 окремого розвідувального батальйону в/ч 1445. Оператор FPV дронів. Учасник АТО. Загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Лук'янівське Запорізької області.
Похований військовослужбовець за місцем його проживання у Білгород-Дністровському районі Одеської області.

Згідно рішення 62 сесії 8 скликання від 04.07.2025р. № 2125-VІII Валерію присвоєння звання «Почесний громадянин м. Козятин» (посмертно).
Про Героя Юрія Лисенка
Народився Юрій 19 березня 1990 року в селі Вівсяники Козятинського району Вінницької області у дружній родині Олександра Павловича та Світлани Миколаївни Лисенків. Зростав разом зі старшою сестричкою Тетянкою.
Дитинство Юрія було сповнене звичайних дитячих радощів, щирого сміху та мрій. Він ріс слухняним, допитливим, енергійним хлопчиком. Любив проводити час із друзями: ганяти у футбол, ловити рибу, купатися в місцевому ставку. Був добрим, веселим, люблячим сином і братом, вірним та надійним другом. Русявий хлопчина зі світлими добрими очима та сором’язливим поглядом – саме таким Юру пам’ятатимуть усі, хто знав його з дитинства.
З 1997 по 2008 рік навчався у Вівсяницькій середній школі. Завжди вирізнявся добротою та готовністю прийти на допомогу. У найскрутніші моменти не залишав людей сам на сам із проблемами, простягав руку допомоги та підставляв плече тим, хто цього потребував.
Після закінчення школи продовжив навчання у Вінницькому професійно-технічному училищі № 5, де здобув професію будівельника.
У 2008–2009 роках проходив строкову військову службу в десантно-повітряних військах Збройних Сил України.
У 2012 році Юрій створив власну сім’ю, одружившись із коханою Танюшою. Разом вони будували плани, мріяли про майбутнє, ростили та виховували двох діток – сина Давида і донечку Дарію, яка так схожа на свого татуся.
Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, для якого родина була найбільшою цінністю. Найдорожчим його скарбом були усмішки дітей, їхні обійми та щасливі миті поруч.
З 2012 року Юрій працював у «Епіцентр», звідки 31 серпня 2024 року він був призваний на військову службу. Пройшов курс загальновійськової підготовки на території Великої Британії, після чого повернувся на Батьківщину, щоб стати на захист рідної землі.
Служив у складі 59-ї десантно-штурмової бригади, 10-го окремого штурмового батальйону безпілотних систем.
16 листопада 2024 року під час виконання обов’язків військової служби, пов’язаних із захистом Батьківщини, поблизу населеного пункту Пустинка Покровського району Донецької області Юрій зник безвісти.

Розпочалися довгі, болісні місяці невідомості. Рік і сім місяців рідні жили між надією та відчаєм. Шукали, чекали, молилися, вірили, що станеться диво і Юрій повернеться живим додому, де на нього так чекали найдорожчі люди.
Але 13 червня 2026 року родина отримала страшне сповіщення, яке розбило останню надію: солдат Лисенко Юрій Олександрович загинув 16 листопада 2024 року під час захисту України.
Йому назавжди 36…
Про Героя Анатолія Крайніка
Анатолій народився 13 липня 1988 року в мальовничому селі Нова Гребля на Вінниччині, у родині Петра Анатолійовича та Ольги Петрівни Крайників.
З дитинства вирізнявся щирістю, працьовитістю та любов’ю до рідної землі. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої вступив до політехнічного коледжу у Вінниці. Здобувши середню спеціальну освіту, продовжив навчання у ПТУ №43, де опанував професію тракториста.
Свій трудовий шлях Анатолій розпочав у Самгородку, в сільськогосподарському товаристві «АРЧІ». Сумлінність, відповідальність і відданість роботі швидко здобули йому повагу колег.
У 2019 році Анатолій поєднав свою долю з коханою Оленою, жителькою села Лозівка. Згодом подружжя переїхало до Вінниці, де в їхній родині сталося найбільше щастя — народився довгоочікуваний первісток, улюблений синочок.
Анатолій працював водієм-експедитором у компаніях «Голден Трейд» і «Паляниця», а також трактористом та водієм обприскувача у сільськогосподарському підприємстві Care Field. Він був працьовитим чоловіком, люблячим батьком і надійною опорою для своєї родини.
18 квітня 2024 року Анатолія було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Військову службу проходив у Житомирі, у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, на посаді водія-механіка танка. У листопаді 2024 року був переведений до військової частини А4355 — 77-ї окремої аеромобільної бригади, де служив стрільцем.
Свій перший бойовий вихід Анатолій здійснив на Донеччині, поблизу населеного пункту Єлизаветівка Покровського району.
16 листопада 2024 року Анатолій зник безвісти під час виконання бойового завдання.

Довгий час він вважався зниклим безвісти. Увесь цей час його дружина Олена жила між болісним очікуванням і надією. Не припиняла пошуків, брала участь у мітингах, зустрічах та акціях на підтримку родин зниклих безвісти. Вона боролася за те, щоб її голос почули, щоб знайти коханого чоловіка, щоб одного дня знову обійняти свого Толю…
Та війна принесла найстрашнішу звістку, перетворивши надію на невимовний біль втрати.
Про Героя Ігоря Супронюка
Ігор народився 01 червня 1977 року в дружній родині Наталії Миколаївни та Василя Миколайовича Супронюків у селі Дубові Махаринці. Зростав разом із двома старшими братами — Миколою та Олександром, які завжди були для нього надійною підтримкою та опорою.
Дитинство та юність Ігоря минули у рідному селі, серед знайомих вулиць, щирих друзів і дорогих серцю людей. У 1993 році він закінчив Дубовомахаринецьку школу. У пам’яті односельців та друзів залишився товариським, доброзичливим, чуйним чоловіком, який ніколи не відмовляв у допомозі й завжди був готовий підтримати тих, хто цього потребував.
Згодом Ігор створив власну сім’ю, одружившись із коханою Тетяною. У подружжя народилася єдина, довгоочікувана донечка Ірина, яка стала найбільшою радістю та сенсом його життя.
Працював Ігор водієм у місцевій амбулаторії, згодом — трактористом у місцевому фермерському товаристві «Інгода». Був працьовитим, відповідальним, сумлінним працівником, людиною, на яку завжди можна було покластися, але мирне життя української родини зруйнувала війна.
05 квітня 2023 року Ігор був мобілізований до лав Збройних Сил України. Разом із побратимами мужньо боронив рідну землю від російського ворога на Лиманському напрямку.

Солдат Супронюк Ігор Васильович, вірний військовій присязі та українському народові, мужньо виконавши свій військовий обов’язок у боротьбі за Україну, її свободу та незалежність, загинув 14 листопада 2023 року внаслідок бойових дій поблизу населеного пункту Лиман Перший Куп’янського району Харківської області.
Вічна пам'ять та слава Героям! Щирі співчуття родині та близьким!
Читайте:
13 листопада стало трагічною датою для Вернигородка: громада вшановує пам’ять двох воїнів
Відмінник, музикант і воїн: минають другі роковини загибелі Олега Камінського
Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.