Козятинчани провідують військових у госпіталі

• Волонтери з Козятина навідуються до поранених військових у Вінницький госпіталь.
• Для бійців шиють спеціальний адаптивний одяг та необхідні речі, які полегшують їм життя, роблять обереги, а ще готують домашні смаколики.
• А наші захисники діляться з козятинчанами історіями, які розчулюють до сліз

Коли почалося повномасштабне вторгнення, волонтери із церкви «Спасіння» почали готувати «Мамин борщ», яким ласують військові на фронті. А нещодавно козятинчани долучилися до «Швейної роти» — вони власноруч шиють адаптивний одяг для поранених бійців і разом зі смаколиками та оберегами відвозять його до госпіталю у Вінниці. 

Першим до поранених військових почав навідуватися капелан Віктор Біда. Він власними силами їздив до госпіталю протягом року. А в серпні до нього долучилася ціла команда волонтерів.

— Ми побачили на власні очі, як себе почувають поранені військові, — розповідає Оксана Клірішенко. — Їм потрібна спеціальна білизна-трансформер, футболки-трансформери. За тиждень ми нашили нижньої білизни і футболок, завезли в госпіталь. Речі нам пошила Інна Гуменюк, моя сусідка. Вона вміє шити, тому я запитала її, чи може вона це зробити. Через день вона мені принесла труси, ще через два дні — 18 подушок. Пораненим потрібні спеціальні подушки, на які вони кладуть руки і ноги. Їм так зручніше, тому що без цих подушок тіло затікає і болить. І так це все закрутилося. 

Останнього разу козятинчани створили для військових по-справжньому домашню атмосферу — привезли із собою не лише адаптивний одяг, а й обереги-пташечки, які зробили вихованці Центру дитячої та юнацької творчості. А ще напекли смачних млинців. Бійцям було дуже приємно. Вони дякувати і дорослим волонтерам, і дітям.

— Ми заходили до кожного в палату, — продовжує Оксана. — Казали: «Ми напекли для вас млинців. Будете?» Не відмовився ніхто. Ми клали млинці на тарілочки, поливали соусом і давали кожному.

Волонтери кажуть, військових у госпіталі дуже багато. Лише на одному поверсі лежить п’ятдесят осіб. Із усіх палат тільки дві — цивільні. Решта для бійців. Два поверхи козятинчани проходять за п’ять годин. Серед тих, хто лікується, чимало людей з Харкова та Запоріжжя. І кожен військовий має свою історію, якою ділиться із волонтерами.

— Один військовий нам розповідав, що в їхній групі було 12 осіб. Коли вони були на бойовому завданні, шестеро загинули, — каже Оксана. — Серед тих, хто загинув, був рідний брат військового, який лікується у нас в госпіталі. Він каже: «Я не знаю, яким чудом мене встигли доправити до лікарні, бо я стік би кров’ю. Я чудом вижив. Я розумію, що тепер повинен жити за себе і за свого брата».

Волонтери кажуть — такі історії дуже мотивують їздити до поранених військових. Адже їм зараз надзвичайно потрібна підтримка.

— Один із військових підірвався на міні, — продовжує Оксана. — Чи це уламок наскрізь пройшов, чи що сталося — я не знаю. Його відкинуло, але його знайшли, перевозили з лікарні в лікарню. До тями він уже прийшов у реанімації у Вінниці. Він навіть не знав, як сказати рідним, що він живий. І тут він згадав, що мав щось відправити своєму другові поштою. Попросив медсестру перевірити кишені, бо там мав бути номер телефону друга. Медсестра дістає цей номер телефону. Дві години ночі, військовий телефонує до цього друга і просить знайти номер мами, сказати, що він живий. Так його і знайшли рідні у Вінниці і дізналися, що з ним усе добре. Ми були у нього двічі. Перший раз у нього була дірка в спині. Минуло менше тижня, ми приїхали знову, а він уже в корсеті сидить. Я здивувалася, кажу: «Ви сидите?! У вас же дірка». А він: «Залатали».

Ще одного пораненого бійця, який керував підрозділом, дружина знайшла самотужки разом із рідними та колегами. Він був на Запорізькому напрямку. Із ним обірвався зв’язок. Керівництво сказало — зник безвісти. Жінка вирішила шукати його сама. Долучилися рідні та колеги. Вони пішли в ті місця, де велися бої, хоча з міркувань безпеки пускати їх не хотіли. Жінці вдалося знайти коханого — у нього був роздроблений таз, тому він зовсім не міг рухатися. Ще б день, і він загинув. А тепер лікується у нашому госпіталі.

— Військові це все розказують, — каже наостанок Оксана Клірішенко. — Це перший раз, коли ти з ними знайомишся і привозиш речі та смаколики, вони дякують, кажуть: «Для нас це важливо». А коли ти приїжджаєш вже другий раз, третій, вони це все виливають, як їм боляче.

 

Читайте також:

Герой України з Козятина Дмитро Фінашин увійшов до списку Forbes «30 до 30»

Козятинський благодійний фонд отримав від американського 25 тисяч доларів

На благодійному футбольному матчі молоді Козятина зібрали понад дві тисячі гривень

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.