Коли Ігор йшов на війну, сказав своїм дорослим синам: «Спочатку я піду, бо так має бути»

• Народився Ігор Мальчевський у Нововолинську, там він закінчив школу. Мав неабиякі здібності до науки і мав шалене бажання вчитись.
• Це привело його до Тернопільської академії народного господарства. Працював по спеціальності, потім переїхав в Козятин. У перші дні повномасштабного вторгнення пішов у
• військомат

З 18-го на 19-те лютого цього року Ігор Мальчевський виконував бойове завдання. Побратими Ігоря говорили, що він мав евакуйовувати поранених, але під час операції вони були атаковані ворожими дронами. З того дня наш земляк вважався зниклим безвісті.

Весь цей час рідні, близькі, друзі, колеги по роботі надіялись на чудо і вірили, що Ігор знайдеться і всі вони зустрінуться з батьком, сином, чоловіком, другом. Тільки зустріч стала надто болючою: Героя з фронту зустріли 7-го липня, стоячи на колінах.

Спочатку з ним прощалися біля будинку Героя. Попрощавшись траурний кортеж рушив до храму Святого пророка Іллі.

В церкві було багатолюдно. Прихожанка Люба стала розповідати, як її близькі 48 днів були під окупацією московитів. Ті направили гармату прямо у вікно будинку і телефонують на болота:«Мама, еслі б ти віділа как хохли живут, что нам і не снілось». Брали все, навіть забрали в курнику касетний магнітофон, який років 30 як обгадили кури. Коли окупанти відступили, все місто зібралося на площі, цілувалися одні з одними навіть ті, які за сусідську межу роками сварилися і не розмовляли.

Так в розмовах про окупантів і їх недофюрера дочекалися, поки до храму під’їхав траурний кортеж. Одна жінка з присутніх закликала всіх зустріти захисника, стоячи на колінах. 

— Валя, ставай на коліна.

— Я не можу, — ледь чутно промовила жінка у відповідь. 

— Якось ставай треба віддати Ігорю шану. Він може тоже не міг, але пішов нас захищати.

Заупокійну панахиду за загиблим воїном провів настоятель храму Святого пророка Іллі Благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії митрофорний протоієрей Роман Масира. З церкви траурний кортеж взяв курс на площу

На площі цього разу було аж надто малолюдно. Ті, хто втратив своїх близьких на війні,  не приховували негативних емоцій до людської байдужості. 

— Для багатотисячного Козятина потрібно щоб виходило проводити Героя в останню дорогу більше тисячі містян, не менше, — говорили не байдужі до біди рідних Героя люди. 

Хто віддає шану загиблим воїнам постійно, казали, що немає більш пасивної громади до біди рідних Героїв як наша громада. 

— Люди з Самгородка приїхали, щоб хоча б морально підтримати родину свого загиблого колегу по роботі, а на козятинчан так спека подіяла, що не можуть прийти, — казали вони.

Колеги по роботі казали, що у Ігоря було загострене почуття справедливості, за це всі його поважали і так він виховував своїх дітей. 

Відкрила мітинг скорботи і пам’яті начальник відділу культури міської ради Світлана Рибінська. Вона говорила якою ціною здобувається відносно мирне небо над нашими головами

Мальчевський Ігор Прокопович народився 13 березня 1971 року в місті Нововолинськ, Волинської області. Там навчався в школі, по закінченню вступив до Нововолинського електромеханічного технікуму, далі — в Тернопільську академію народного господарства, де здобув спеціальність «облік і аудит». Працював за фахом. За найменшої нагоди поспішав на допомогу і за це Ігоря дуже поважали. Одружився. Виховував обох своїх синів – Романа та Віталія порядними, чесними та відповідальними людьми.

Згодом переїхав в Козятин та почав працювати в Комунальному підприємстві «Центр первинної медико – санітарної допомоги Самгородоцької сільської ради»

Він мріяв, що дочекається онуків та догляне за матір’ю.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Ігор Мальчевський та його обидва сини, з величезною любов’ю до своєї землі, почали проситися на фронт.

В березні 2023 року Ігор Прокопович був призваний до Лав Збройних Сил України. А з 18-го на 19-те лютого 2024 року, виконуючи бойовий наказ командира військової частини А 1556 щодо переходу до оборони в смузі з розмежувальними лініями в районі околиць та самому населеному пункті Роботине, Пологівського району, Запорізької області, солдат, навідник 2-го гірсько-штурмового відділення 3-го гірсько-штурмового взводу, 6-го гірсько-штурмового батальйону Мальчевський Ігор Прокопович визнаний безвісти зниклим, — сказала ведуча і запросила до молитви Отця Романа та настоятеля храму Покрови Божої матері митрофорного протоієрея Василя Влізло.

Отець Роман подякував загиблому воїну за подарунок, який кожен з нас отримав. — Кожен день життя — це є надія. Кожен день життя сьогодні—  це є насолода, хоч вона скорботна, хоч вона важка, але ми живемо. Війна війшовши в наше життя, нагадала нам слова, які казали нам наші діди і прадіди, щоб тільки не було війни. І ці слова є особливими, коли ми втрачаємо мир. Це як повітря. Кожна людина ним дихає, тільки мало хто його цінує. І тільки тоді, коли людина не може дихати,  вона починає цінувати цю мить. Людина готова віддати все, щоб можна було дихати. Так само і ми, ціною важких втрат, боремося за життя. Боремося і усвідомлюємо, наскільки важливо правильно розуміти життя. Бо ворог, який прийшов на нашу землю, прагне не тільки її заполонити, але й засвідчує своїми діями, він прагне нас знищити, щоб не було землі, мови і інших проявів української державності, — казав отець Роман і на завершення свого виступу закликав присутніх тричі попросити у загиблого воїна пробачення.

Після виступів з Ігорем стала прощатися громада.

Поховали Героя на Алеї Слави міського кладовища під гімн України і військовий салют від салютної групи 

 

   

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.