Громада Непедівки провела в останню дорогу Володимира Кривов’язого

Вячеслав Гончарук

Володимира поважали в селі. У нього було багато друзів і він мав золоті руки. Кожного дня був готовий отримати повістку, щоб йти захищати Україну.
Не маючи військової спеціальності був відібраний в групу навчання за кордоном для озброєння західного зразка.
17 вересня при штурмі ворожих позицій захисника України не стало.

Зустріла громада свого земляка живим коридором від початку села до сільського кладовища. Під мелодію «Пливе кача» люди, стоячи на колінах, кидали під траурний кортеж живі квіти.

Біля церкви Спасителя Миколая кортеж з тілом Героя зробив зупинку. Чин похорон за захисником України провели благочинний Вінницько-Барської єпархії настоятель храму Святителя Миколая отець Валерій Кушнір та настоятель храму Святого пророка Іллі благочинний Вінницько- Тульчинської єпархії отець Роман Масира.

Відео дня

По завершення заупокійної молитви траурна процесія рушила до сільського кладовища.

Там відбувся прощальний мітинг. З гостей села було багато однокласників Володимира, які прийшли і з’їхалися з багатьох куточків України. Друзі Володі, друзі його братів Дмитра та Остапа, знайомі тітки Володі Тетяни, козятинчани, які були сусідами Володимира, коли він жив в Козятині.

Почути від когось відгуки за Володимира виявилося важко. Всі вони сходились на тому, що «жив у нас, працював в Козятині, його й не було чути». Лише добрий приятель Володимира Артур розповів історію.

— До Володі тягнулися не тільки люди, а й тварини. Якось зустрів його, коли він їхав на роботу. А за ним, як домашній песик, лисиця біжить. Запитую: ти що, вже лиса приручив? «Ні, так біжить за мною», — відповів Володя. Тоді був якийсь період, що лиси бігали селом і мало кого боялися. Володя був доброї душі чоловік

Ведуча відкриваючи мітинг реквієм сказала:

— Сьогодні всі ми зібралися на нашому сільському кладовищі, щоб провести в останню дорогу Володимира Євгеновича Кривов’язого. Ця страшна звістка прийшла до нашої громади 17 вересня і вона гірким болем запала у наших серцях. Він народився в багатодітній сім’ї і був наймолодшим сином у сім’ї своїх батьків. Його дитинство пройшло в місті Козятині, там він у школі № 1 отримав атестат про середню освіту.

Так склалося, що батько Володі помер у ранньому віці і мама Героя у 2014 переїхала на постійне місце проживання у Непедівку. Так Володимир став сільським хлопцем. Односельці знали його, як добру комунікабельну людину. Він мав багато товаришів і за їх розповідями Володя мав золоті руки. Міг робити все, хоча не мав для цього спеціальної підготовки. Він не мав спеціальності, але в його руках ставав покірним будь який інструмент.

22 травня 2023 року Володимир Кривов’язий був призваний до лав ЗСУ.

В перший місяць Володя служив у містечку Коблево. Згодом був переведений у місто Миколаїв де приєднався до групи, яка мала проходити навчання за кордоном. Частина червня і більша половина липня Володя навчався у Франції системам озброєння та навикам ближнього бою в разі наступальних дій.

Після повернення в Україну проходив службу на посаді гранатометника механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти механізованого батальйону В/Ч А - 0666 окремої бригади ім лицарів «Зимового походу».

17 вересня, в день штурму позицій ворога поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району, загинув смертю хоробрих.

Про втрати говорити завжди важко. Володимир загинув заради нас, щоб ми жили під мирним небом, раділи променям сонця, щоб народжували дітей та ходили у гості. Щоб ми цінували життя і мир у світі, — сказала ведуча та запросила до слова отця Валерія Кушніра.

Селищний голова Олександр Амонс в своєму слові сказав наступне:

— Сумна звістка прилетіла в наше село. Кожен день вони летять по Україні. Війна бере свої трофеї. Страшні трофеї. Ми втрачаємо людей, які могли жити, творити, народжувати та продовжувати рід. А якісь виродки вирішили, що вони можуть прийти вбивати і нищити нас, як націю. Нашим хлопцям там важко і ми розуміємо, що проводжаючи таких хлопців ми повинні гуртуватися, щоб щільніше стати в один кулак і зробити, щоб у них було чим, як, коли бити тих покидьків, щоб наші воїни скоріше перемогли тих російських паразитів і повернулися до нас з перемогою живі і неушкоджені. Перемога обов’язково буде за нами, а імена Героїв будуть навічно закарбована в книгу пам’яті всієї України.

На завершення свого слова селищний голова закликав всіх присутніх на колінах вшанувати хвилиною мовчання Володимира і всіх хлопців і дівчат, які загинули.