Фото «якщо щось» вибрав сам — сьогодні з цього знімка Володя дивиться на нас, як мірило совісті

• Володимир Химич народився у Вінниці та згодом переїхав до Сестринівки. В садочку і у школі ровесники визнавали його лідером. Дівчину своєї мрії також зустрів у школі. В дорослому житті одружився і став майстром на всі руки. В молодої сім'ї було багато планів та 2022 рік все змінив на до і після. Володимир пішов на війну і загинув. Через півтора року він повернувся додому на щиті.

Зустріла Козятинська громада свого земляка живим коридором від ЦРЛ до площі.

Там пройшло за воїном перше прощання. Відкрила мітинг жалоби і пам'яті начальник Козятинської культури Світлана Рибінська. Вона довго говорила про війну, несправедливість і нас, звичайних українців, що ми повинні гуртуватися і підтримувати ЗСУ.  Перед читанням прози-спогаду, біографії Героя Світлана Рибінська стримувала себе, щоб не розплакатись та цього разу таки говорила крізь сльози, а трохи заспокоївшись, перейшла до біографії загиблого воїна. 

— Володимир народився 21 травня 1985 року в місті Вінниця. На той час там проживали і працювали батьки. В садочок і перший клас пішов вже в Сестринівці.

Згадують, що хлопець був врівноважений, спокійний. Найяскравішою рисою його було загострене відчуття справедливості. Ще коли він був хлопчиком, в ньому жив чоловічий характер з твердими принципами. Його поважали друзі і однолітки, визнавали його лідерство. Вмів захисти себе та інших. Захопленням  з дитинства була техніка.

У 2000 році закінчив школу і вступив до нашого училища, освоїв кілька спеціальностей.  Пройшов строкову службу в навчальному центрі «Десна». Працював в Києві, потім в Локомотивному депо Козятина.

Сильний, добрий, щедрий чоловік понад усе любив свою сім'ю і родину, був гарним сином, шанував батьків, мав теплі відносини з сестрою.

24 лютого 2022 – це час, що змінив все навколо і нас. Володимир прийняв чоловіче рішення: пішов до військкомату. 8 березня 2022 був вже призваний.

Проходив службу в 115 бригаді – Сєвєродонецьк. 110 бригада – Авдіївка. Поранення, контузія. Госпіталь в Рівненській області. Повернення до війська. Бахмут, Часів Яр, перехід до 61 бригади, підвищення звання.

Володимир був справжнім господарем двору. Розбудовував та приводив все до ладу.

Дружина Оксана розповіла, що вони були однокласниками. В 8 класі дуже конфліктували. А вже в 10 класі запросив на побачення - так народилась чудова сім'я. Народився довгоочікуваний синочок Богдан. Тато бачив в синові всесвіт. Володимир пішов до війська, коли Богданчик був малесенький. А коли наступного разу побачив, не спускав його з рук, хоча той вже прудко бігав.  Ще Оксана розповіла, що її Володимир був романтиком. Робив сюрпризи і подарунки. Навіть в  надзвичайно складних умовах старався зробити приємне. Щастя батьківства відчув Володимир, коли пішов під час відпустки з сином на риболовлю.

Дружина Оксана додала, що місяць жовтень для них символ щасливих подій: перше побачення 28 жовтня; весілля 13 жовтня; народження синочка 2 жовтня.

Страшна війна увірвалася непрохано і зруйнувала світ родини.

28 грудня 2024 року Володимира у складі підрозділу направили в Курськ. Коли спілкувався напередодні виїзду з родиною, в очах рідні прочитали смуток і невимовний біль. Фото «якщо щось» — вибрав сам. Сьогодні з цього знімка дивиться він на нас, як мірило совісті.

З 8 лютого 2025 року вважався зниклим безвісти в населеному пункті Черкаська Конопелька, Суджанського району, Курської області. Дружина була на всіх акціях. Все сподівалася, не втрачала надію. Але реальність виявилась жахливою. За експертизою ДНК стало відомо, що командир 3 відділення кулеметного взводу, 1 стрілецької роти військової частини А— 4048 загинув, 3  сказала Світлана Рибінська і запросила до молитви настоятеля храму святого пророка Іллі отця Романа Масиру та настоятеля Свято Покровського храму села Сестринівки Івана Дуника.

Співчуття родині і підтримку під час виступу виразили отець Роман, керуючий справами виконкому Костянтин Марченко та директор Сестринівської гімназії Оксана Зелюк. 

— Сьогодні, як ніколи ми відчуваємо біль втрати. Сьогодні, як ніколи ми бачимо, як ідуть наші хлопці. Хлопці, які будували життя в селі, які були великими працелюбами. Володя створив сім'ю, гарну сім'ю. Був неперевершеним люблячим чоловіком. Був татом з великої літери. Але непрошена і негадана війна. Володимир 8 березня 2022 року пішов воювати за Україну. Він став до лав тих, хто боронить свою сім'ю, своїх дітей, своїх рідних, близьких, своїх земляків і кожногол з нас. Він не побоявся цього шляху. Дуже шкода, таке молоде життя, майбутнє, син, дружина наша колега Оксана Віталіївна. Восени його синочок йде в перший клас і батько не вестиме його за руку в цей особливий для нього день. Тільки в серці Богданчика його тато завжди буде для нього янголом охоронцем. Охоронцем Володимир буде в пам'яті  дружини Оксани, в пам'яті мами Героя, в пам'яті сестри. В нашій пам'яті він назавжди залишиться Вовою — воїном- захисником, який не жаліючи себе віддав найдорожче —своє життя, — сказала директор гімназії.

Після виступів з Володимиром стала прощатися громада, а попрощавшись, жалобний кортеж рушив в Сестринівку до будинку сім'ї Химичів.

В селі односельці загиблого воїна створили живий коридор і встелили його квітами. Від сусідів тільки й чути було: «Трудяга був і дуже добрий сім'янин. Все у них з Оксаною було до ладу. Ми всі весь цей час жили надієєю, що Володя живим знайдеться та надія рухнула, коли Оксані повідомили про збіг ДНК. Для них цей біль назавжди, але мама Галина Леонідівна, Оксана, сестра Юля вже будуть мати до кого ходити. В Сестринівці є ще три воїни, які на сьогоднішній день не знайшлися».

Біля будинку Героя отець Іван провів першу частину вступних молитв та завершення першої заупокійної літії. 

Дорогою до Свято-Покровського храму отець Іван співав пісню «Заплакало небо». Священник співав дзінко на все село, а музиканти духового оркестру давали для того співу паузу.

Всередині храму отець Іван звершив заупокійну відправу, що є невід'ємною частиною чину похорон перед хресною ходою з почесною вартою від військових до кладовища.

Поховали сестринівчани Героя-земляка під гімн України та військовий салют з передачею державного прапора дружині захисника. «Земля тобі, Володя, пухом» говорили односельчани своєму земляку з великою повагою.   

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.