Двоє молодих соколів «Сенсей» і «Вінні» тепер нас захищатимуть з небес

• Громада Бродецького понесла важку втрату. Захищаючи рідну землю, на полі бою загинули прикордонник Віктор Мамотько та боєць «Червоної калини» легендарного підрозділу «Азов» Олександр Кальчук. Вони тільки планували, як мають жити та в їх долі вдерся ворог і з ним вони боролися до останнього. 15 січня 2026 року з Героями прощалася рідні та громада.

Зустріла Глуховецька громада своїх земляків живим коридором по всьому траурному маршруту.

Починаючи з Пляхової до будинків воїнів встелили дорогу гілочками ялини. Чин похорон за загиблими провели у храмі Пресвятої Богородиці настоятель храму отець Олег, отець Володимир з Махніки, благочинний Вінницько-Барської єпархії митрофорний протоієрей Валерій Кушнір та капелан в/ч 3028. По завершенні заупокійної панахиди процесія рушила до сільського кладовища. Там за загиблими воїнами провели мітинг жалоби і пам’яті. Відкрила мітинг Віта Пискун.

— Шановні присутні, сьогодні слова даються дуже важко. Бо сьогодні ми прощаємося не просто з людьми —ми прощаємося з частиною нашого серця. З тими, хто мали жити, любити, будувати майбутнє. Сьогодні наша земля приймає одразу двох своїх синів —Мамотька Віктора Васильовича та Кальчука Олександра Володимировича. Двох Героїв. Двох Воїнів світла. Двоє сердець, які билися за Україну до останнього подиху, — сказала ведуча у вступному слові і перейшла до біографії Героїв.

— Віктор Васильович Мамотько, старший сержант, позивний «Сенсей». Віктор народився 16 вересня 1998 року в селищі Бродецьке. Тут пройшло його дитинство, тут він закінчив школу. Здобув педагогічну освіту за фахом фізичної культури, будував плани на майбутнє. Проходив військову службу в 101 бригаді охорони, а з травня 2022 став на захист України у лавах Державної прикордонної служби імені Князя Володимира Великого. Йому назавжди 27 років… Він був із тих, хто не говорив зайвого. Хто мовчки тримав стрій. Хто не скаржився, навіть тоді, коли було надважко. Здавалося, б людина, яка за покликанням мала б виховувати, навчати, передавати силу, витривалість і характер дітям, у час війни стала тим, хто власним прикладом показав, що таке справжня дисципліна, відповідальність і честь. Він пройшов найважчі дороги цієї війни.

Чернігівський напрямок, Бахмут, Куп’янськ, Покровськ. На Бахмутському напрямку Віктор отримав поранення. Але після відновлення відразу повернувся до захисту своєї Батьківщини. Любив життя. Любив своїх племінників так, як люблять рідних дітей. До глибини душі поважав батьків. Жив чесно й гідно. 4 січня, поблизу населеного пункту Вільне Покровського напрямку, під час штурмових дій ворога Віктор загинув. У глибокій скорботі залишилися батьки, дві сестри та четверо племінників.

Поруч з Віктором сьогодні — ще один Герой нашої громади. Молодий. Світлий. Незламний.

Олександр Володимирович Кальчук. Йому було лише 26.

Народився Олександр 9 жовтня 1999 року. Простий, працьовитий, дружелюбний хлопець, який після школи опанував будівельну справу, чесно працював, тільки почав будувати своє життя. Він любив життя — щиро й по-справжньому. Любив швидкість, автомобілі, рух уперед. Найбільше цінував сім’ю, рідних і друзів. 25 лютого 2022 року, коли війна увірвалася в кожен дім, Олександр без вагань став на захист України. Снайпер. Боєць «Червоної калини». Позивний «Вінні». Оператор безпілотних комплексів спецпризначення Національної гвардії України, легендарного підрозділу «Азов». Він стояв пліч-о-пліч із побратимами до останньої миті. 8 січня 2026 року, поблизу населеного пункту Світле Покровського району, Донецької області, Олександр, віддавши життя за Україну, загинув. У глибокій скорботі за ним залишилися батьки, дружина, сестра та племінники. Сьогодні ми стоїмо тут у тиші, яка кричить болем. Дві труни. Два прапори. Два молодих життя. І жахлива ціна нашої свободи. Нехай Господь прийме їхні душі, як воїнів світла, як захисників правди, як синів України. А нам нехай дасть сили жити далі і вічно про них пам’ятати… і бути гідними їхньої жертви та подвигу, — сказала ведуча та запросила капітана в/ч 3028 Владислава та старосту села Ігоря Ткачука

Після виступів від мікрофона з загиблими воїнами стали прощатися духовні отці, рідні, друзі Героїв, яких у Віктора і Олександра було дуже багато та громада.

Поховали славних синів України — Героїв земляків під Гімн України від військового оркестру та військового салюту від салютної групи.

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.