Дружина мріяла зустріти Миколу з перемогою, а він Героєм повернувся на щиті

• Микола Марчук народився в Вищеольчедаєві, у Вернигородок  переїхав після того, як гостював у однокурсника по інституту. В селі зустрів  Наташу.
• Працював ветлікарем і всі в громаді його поважали.
• На війні дарував життя побратимам, проте своє зберегти не зумів. Ворожий танк обірвав його життя і мрії родини 6-го червня 2024 року

Зустріла громада свого захисника у вівторок, 11 червня. Ще о восьмій ранку люди встелили дороги траурного маршруту гілками ялини та квітами. Через годину зустріли загиблого воїна, стоячи на колінах. 

Біля будинку Героя з Миколою прощалися рідні, родичі, близькі, друзі, сусіди і куми родини, керівництво Вернигородоцького старостату та селищної ради. 

Серед присутніх був друг Героя і одногрупник по інституту. Він розповів, що з 1988 року по 1993 рік навчалися у Білоцерківському аграрному інституті. Всі 5 років разом сиділи за столом під час занять і жили в студентські роки в одній кімнаті.

— По завершенню навчання Коля отримав направлення в село Степки Муровано- Куриловецького району, а я отримав направлення у Кашперівку. У 1994 році Коля приїхав до мене на весілля. Я йому запропонував роботу у Вернигородку. Він поговорив з керівником підприємства Володимиром Шубовичем і той сказав йому, що спеціалісти тваринники треба і Микола переїхав в село над Гуйвою. Скільки у Вернигородку було господарство, стільки він працював на фермі. В листопаді минулого року ми з ним зустрічалися. Я з Козятина підвозив його додому. Він мріяв про перемогу і казав, що після перемоги обов’язково родинами посидимо… Але он воно, як вийшло, — сказав на завершення нашої розмови тезка Героя пан Микола.

Заупокійну молитву провели  настоятель храму Різдва пресвятої Богородиці отець Роман та настоятель Свято Покровського храму села Сестринівки Іван Дуник. По завершенні молитви траурна колона живим коридором рушила до місцевої церкви. 

В голові колони — портрет воїна, на подушечці — нагороди славного воїна, за ними — кошики квітів. Чин похорон провели отець  Роман, отець Іван та отець Володимир з Махнівки. По завершенні заупокійної молитви на подвір’ї храму за воїном пройшов мітинг скорботи і пам’яті.

Відкрив його староста села Володимир Гупяк.

— Величезне горе спіткало нас і призвело до цього жалобного місця. З почуттям глибокої скорботи та непоправної втрати, схиливши голови, ми проводжаємо в останню дорогу дорогого нам чоловіка, сина, батька, захисника — Миколу Марчука.

Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідних і близьких людей та нехай світлий спомин про загиблого захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів. Усіх хто знав його і шанував. Як боляче усвідомлювати, що так рано обірвалося життя молодої людини, доброго сусіда і жителя села, найкращого чоловіка і люблячого батька. Скільки доброго та світлого у нього могло бути попереду, однак зла доля розпорядилася інакше. Наш мужній воїн поповнив ряди небесного війська , — сказав ведучий і зупинився набіографії героя

Народився Микола Марчук 30 липня 1971 року в с. Вищеольчедаїв. Там пройшло його дитинство і шкільні роки. У 1978 року він вперше переступив поріг школи, котру закінчив у 1988 році. Далі — Білоцерківський аграрний інститут по спеціальності ветеринарна медицина. Згадуючи той період його життя, можна запевнити, що педагогічні працівники навчили його головного — бути справжнім чоловіком, понад усе цінувати дружбу своїх товаришів, дорожити сім’єю та любити рідну землю. По завершенні навчання працював по спеціальності в Муркуріловецькому районі. Через 6 місяців роботи весною 1994 року переїхав працювати у Вернигородок і продовжив свою трудову діяльність у місцевому господарстві по спеціальності ветеринарний лікар.

Після того, як тваринництво в господарстві було ліквідовано, в 2015 році Микола Марчук переходить працювати у Вернигородоцький ліцей, звідки був призваний 6-го березня до лав ЗСУ в окрему 41 бригаду на посаду санітара медичного пункту механізованого батальйону. Саме там він зі зброєю в руках з своїми товаришами по службі чинив опір окупанту. 

З липня 2023 року він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України на Куп’янському напрямку Харківської області. А за героїзм під час несення служби отримав нагороди «За службу державі», «За визволення Куп’янської громади». Микола Марчук дуже ретельно ставився до своїх службових обов’язків, за що отримав звання сержанта та підвищення на посаді санінструктора.

В квітні цього року їх бригада була переведена для захисту населеного пункту Часів Яр. Там він боронить українську землю і зустрічає свою половинку з якою у 1994 році стали на весільний рушник. А від їхнього шлюбу у 1995 році народилася люба донька батьків Тетяна, яку вони виховали гарною дочкою і гідною громадянкою в суспільстві. Наталія і Микола жили мирними планами та мріяли, що будуть робити після перемоги над ворогом .Та 6-го червня 2024 року виконуючи свій військовий обов’язок славний син українського народу під час військової операції загинув на полі бою, — сказав ведучий мітингу і запросив до слова селищного голову Олександра Амонса

— Сумна звістка яка прийшла з фронту всіх нас об’єднала. При виконанні бойового завдання загинув Марчук Микола Миколайович. Односельчанин, захисник, Герой, а зараз вже янгол небесного війська. Ворог злий, ворог жорстокій і немає жалю. Він прийшов на нашу землю і він не просто прийшов. Він прийшов нас вбивати і нищити, як націю і в нас другого шансу не буде, ми мусимо перемогти. Перемога дається дуже важко і ви бачите, як важко ми проводимо в останню дорогу найкращих синів України. Пам’ятаймо, війна не закінчилась на сході України і на півдні багато ворогів, а й є багато захисників наших, які потребують нашої допомоги. Віримо в них, підтримуємо, підтримуємо ЗСУ. Найщиріші співчуття родині Марчуків, — сказав селищний голова і закликав всіх пом’янути загиблого воїна хвилиною мовчання.

Сільський староста також висловив співчуття родині та низько вклонившись дружині і дочці Героя закрив мітинг скорботи і пам’яті.

Від храму Різдва пресвятої Богородиці траурна колона рушила до сільського кладовища. Там слово мав Отець Роман, а після виступу священника з Миколою Марчуком стали прощатися востаннє. Прощалися довго, як зазначили селяни Микола був прекрасної душі чоловік. До нього за допомогою зверталися жителі Вернигородка, Великого і Верболіз і він допомагав чим міг. Кому давав словесну пораду, як того вимагає ситуація, а в більшості випадків приїздив, щоб чотириногого пацієнта побачити. Всі хотіли віддати шану і як воїну захиснику і як добрій людині, що залишив про себе добру пам’ять.

Поховали Героя під гімн України і військовий салют від салютної групи.     

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.