Дорога додому у 14 місяців. На похорон командира з’їхались поранені побратими

Петро Шапка народився у нашому місті. Був помічником мамі у їх багатодітній родині. Виріс, став спеціалістом. Коли вдерся ворог, вистояв у довжелезній черзі добровольців і 26 лютого пішов на війну. У листопаді 2023 року мужній воїнзагинув, та тільки зараз повернувся додому на щиті

Зустріла громада свого захисника живим коридором по всьому траурному маршруту. Найбільше людей було біля будинку, де пройшло дитинство Героя. Заупокійну молитву за загиблим воїном провели капелани в/ч отець Василь та отець Олег. Після панахиди духовні отці з побратимами воїна супроводжували траурний кортеж до Храму Покрови пресвятої Богородиці. Вони разом з настоятелем храму отцем Василем провели чин gохорон. 

До церкви Покрови приїхали зі столиці друг Петра, такий же доброволець Олександр, куми Героя Сергій з Ольгою, Ілля, з яким загиблий воїн в перші роки життя в столиці, знімали квартиру. Там Петро вчив Іллю як смажити котлети, щоб вони смачні, як у мами.

Олександр розповів, що його друг був добре вихованим, надійним, спортивної статури і без шкідливих звичок. 

— Ви підтримували зв'язок з Петром на війні?

— Ми пішли з ним на війну майже одного дня. Я з перших днів війни потрапив на 0, а він проходив військовий вишкіл в «Червоній Калині», це вже потім їх відправили на Запорізький напрямок. Я більше року був у в/ч, де не було зв’язку. Так що ми не говорили, а в телефонному листуванні ділилися планами і мріями на майбутнє. 

— Вас відпустили, щоб провели в останню дорогу друга? 

— Ні, так співпало, — відповів він. 

Відслуживши відспівування, духовні отці супроводжували колону до центральної площі міста. Попереду колони — гілля з кольоровими стрічками, коровай, портрет воїна, почесна варта, салютна група, корзини квітів.

Зустріла громада свого захисника, стоячи на колінах. Відкрила мітинг скорботи директор будинку культури Лариса Ромасько. Вона говорила чим живе свідома частина населення, а живе вона війною тому, що ворог ще трохи наблизився до кордонів Дніпропетровської області. Слідкує за лінією фронту, де наша армія тримає периметр. А там не вщухають важкі бої. Люди щохвилини ризикують своїм життям та здоров’ям і все це стало долею тих мільйонів людей, які носять військову форму. Майже три роки ці люди ризикують всим, вигравши час для решти українців — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.

Петро Шапка народився 13 жовтня 1996 року в с. Козятині. Зростав відповідальним, добрим та щирим хлопчиком. У Петра було семеро братів та сестер. З хлопчиків він був найстарший, тому і брав на себе відповідальність у вихованні менших братиків і сестричок. Закінчив четверту школу. Вступив у Вінницьке вище художнє училище, де здобув професії муляра та зварювальника.

Далі — строкова служба, яку проходив у Бердичеві, за станом здоров’я був комісований. Після служби тимчасово працював в мережі АТБ вантажником, після чого влаштувався в приватне Київське протезно-ортопедичне підприємство. І тут Петро зрозумів, що це те, чим би він хотів займатися по справжньому. Він почав скуповувати літературу про протезування, штурмував інтернет в цьому напрямку. Керівництво всіляко підтримувало Петра та з часом він був направлений на стажування по протезуванню до Німеччини. Мріяв здобувати освіту у відповідному напрямку та допомагати людям.

Широкомасштабне вторгнення застало Петра в Києві. Повернувшись в Козятин, одразу пішов у військкомат. Вистоявши у довжелезній черзі добровольців та зібравши усі документи, був зарахований 26 лютого 2022 року до лав Національної Гвардії України. Військовий вишкіл проходив у Калинівці в підрозділі «Червона калина». Після навчання — Запорізький напрямок. Керівництво фірми, в якій працював Петро, допомагало та передали в підрозділ тепловізор. Коли мав змогу завжди телефонував рідним і запитував у мами: «Як там малеча?». Двічі приїздив у відпустку. 23 жовтня 2023 року Петрові виповнилось 27 років.

В суботу 4 листопада прийшло останнє голосове повідомлення, в якому він попередив маму, що не знає коли зателефонує наступний раз. А 7 листопада 2023 року старший солдат, навідник оператор 3- го відділення, 3- го взводу оперативного призначення 2- ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1-го батальйону оперативного призначення військової частини А— 3028 Західного оперативно — територіального об’єднання Національної Гвардії України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запоріжської області— Шапка Петро Олегович загинув.

Рік і два місяці він добирався додому. Молодий чоловік, у якого було безліч планів та мрій. У якого все життя попереду обрав важкий та гідний шлях — захист Батьківщини та йшов цим шляхом з високо піднятою головою, — сказала ведуча та запросила до молитви священиків

Після молитви слово мали капелан в/ч, секретар козятинської міської ради Ірина Репало, соціальний педагог опорного ліцею Тетяна Лясківська та командир в/ч загиблого Героя. Всі виступаючі відзначали, що Петро Шапка не по рокам був мудрим, доброзичливим і надійним.

Однокласниця загиблого воїна Альона сказала, що Петро добре вчився, завжди мав бажання відкрити для себе щось нове, був дуже ввічливим і користувався у класі авторитетом.

Після виступів від мікрофона з Петром Шапкою стала прощатися громада. Ми дивилися на молодих чоловіків у військовій формі, які воювали з Петром і побували у пеклі бойових дій. Багато з них рухались за допомогою палиць, але провести друга — то для них наче святе. Хто зараз тримає позиції на Покровському напрямку, тих по зрозумілій причині, не відпустили. В кого була можливість — ті приїхали, щоб віддати шану командиру- навіднику бойової машини. І якось соромно стало перед пораненими побратимами Петра за нас, за 25-ти тисячне місто. Згодні, що з тих 25 тисяч, якась частина наших земляків воює, хтось волонтерить. Є люди, які не можуть на площу ходити, тому що сприймають втрату воїна, як своє горе, а потім дуже важко відходять. Все так, тільки на площі має бути щонайменше три тисячі людей, а не жменька, які приходять постійно. Чому ми такі байдужі? 

Попрощавшись з Героєм на площі, траурний кортеж рушив до Алеї Слави сільського кладовища. Поховали славного воїна під Гімн України та військовий салют від салютної групи

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.