Дмитро Степанюк загинув за 5 днів до свого 36-річчя

• У четвер, 27 липня, громада прощалася з Дмитром Степанюком.
• Спецпризначинець з позивним «Беркут» був незламний і надійний, мав велику повагу серед військових, він був командиром, який перш за все турбувався про своїх бійців.
• Там про нього казали його побратими

Прощання з Дмитром Степанюком почалося біля будинку, звідки він пішов на війну. Керував процесією його командир, полковник Осташевський. У своєму вступному слові командир спецпризначенців розповів, що Дмитро мав велику повагу серед бійців, він був командиром, який перш за все турбувався про своїх бійців. 

Серед сусідів Героя був його вчитель з фізвиховання ліцею № 5 Олег Шеремет. Педагог розповів, що знав його тільки з хорошої сторони. Діма був атлетичним хлопцем і допомагав тим, хто просив у нього допомоги.

Наступна зупинка траурної колони була біля афганського будинку, в ньому Дмитро народився і виріс. Там слово мав житель цього будинку і спецпризначинець тої ж 14 бригади ім Івана Богуна Ігор.

— Ми завжди будемо його пам’ятати і завжди будемо мстити тим покидькам, які прийшли на нашу землю. Помстимося за кожного нашого брата, за кожну сльозинку, яка впала на землю з очей наших матерів, дружин і сестер. Спи спокійно, мій друже. Від нас тобі доземний уклін, вічна пам’ять і вічна слава. 

Командир загиблого Героя додав, що Дмитро щитом захищав суверенитет нашої держави і повернувся додому, як справжній воїн на щиті. 

 — Вічна пам’ять нашому Герою, нашому бойовому побратиму. Завжди пам’ятайте його таким, яким він був — веселим, добрим, щирим, — казав полковник.

Зустріла площа свого захисника стоячи на колінах. Мітинг реквієм відкрила начальник відділу культури міської ради Світлана Рибінська. 

— Війна. Яке це коротке і страшне слово. Це не хлопчача забавка на 2–3 дні, це важка робота на межі неможливого. Війна — це суцільний біль від щоденних втрат. А противостоять цьому ординському нашестю наші воїни. Вони поєднали в собі любов і мужність і там, де не витримує бетон, витримують наші оборонці. Рашисти обов’язково поплатяться за свої злочини і їм дорога лише в пекло, — казала ведуча, —

Московський кат обірвав ще одне життя сина України Дмитра Степанюка. Він був взірцем українського лицарства, народженим воїном. Успішний та дієвий командир, який турбувався про своїх бійців. Незламний і надійний.  І це не просто слова, так говорять про нього його побратими. 

Народився Дмитро 11 травня 1987 року в нашому місті. Закінчив школу №5. Навчався в Київській національній академії внутрішніх справ.

З 2006 по 2015 рік служив в полку особливого призначення Головного Управління Міністерства Внутрішніх справ. З 2016 по 2017 роки — в Національній поліції в нашому місті.

З лютого 2022 року активно допомагав військовим, а з січня 2023 року був призваний в військову частину 3028 — формування Національної гвардії України.

Молодший лейтенант Степанюк Дмитро командир 3-го взводу 1- ї роти, 14-тої бригади оперативного призначення ім.Івана Богуна, 6-го травня 2023 року в результаті штурмових дій противника в районі населеного пункту Спірне, Донецької області, сталевий воїн з позивним «Беркут» — загинув. Через п’ять днів йому мало б виповнитись 36 років, — сказала ведуча і запросила до молитви за загиблим воїном військового капелана Івана Цехуляка. Після молитви капелан звернувся до громади. Він говорив про війну, цитував Шевченка і Стуса. Казав, що ми маємо ще один шанс і тільки від нас залежить щоб не бути рабами на своїй, Богом даній землі.

Після капелана Івана слово мали капелан Олексій, секретар міської ради Тетяна Римша, вже згаданий начальник секції персоналу військової частини 3028 полковник Сергій Осташевський та перша вчителька Героя Ірина Слободяник з однокласниками загиблого воїна. 

Секретар міської ради висловила співчуття родині загиблого воїна. Командир спецпризначенців наголосив, що такі, як Дмитро завжди готові на подвиг. Вчителька з однокласниками Дмитра розповіли, що Дмитро запам’ятався добрим, щирим і відповідальним хлопцем, його поважали, у нього було тонке відчуття гумору, за це його цінували учні і по доброму заздрили його цілеспрямованості, дуже любив усіх і все навколо.

Після виступів ведуча закликала присутніх попрощатися з Героєм. Серед тих хто не стримував сліз був сусід Дмитра Володимир. 

— Знав дуже добре його. Ріс він в хорошій сім’ї, в дитинстві любив займатися технікою, а коли почалася війна, став допомагати нашим воїнам з ремонтом техніки потім і сам пішов на фронт, — розповів Володимир.

На алеї Слави капелан провів ще одну заупокійну молитву. Потім він нагадав присутнім, що було 300 років тому у Батурині, і що ми повинні робити, щоб не бути більше рабами та закликав рідних і близьких з Дмитром попрощатися. 

Ховали воїна під український Славень, а від салютної групи прозвучав військовий салют. Перед могилою Героя зі словами «прости, син українського народу╗ на коліна став військовий капелан Іван.

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.