Дмитро не мав їхати на завдання, підмінив водія і загинув

• Він народився 1985 у Вінниці, до школи здібний хлопець ходив у Залізничному.
• Маючи хист до науки, продовжив навчання у технікумі та академії, а на фронті був класним спеціалістом. Група мала виїхати на завдання та водій захворів, Діма вирішив підмінити його, по дорозі
• потрапили під ворожий дрон.

До батьківського дому Дмитро Бондарчук повернувся 11 жовтня. Живим коридором його зустрічали рідні, близькі, сусіди, однокласники, одногрупники, друзі, колеги по роботі зі столиці, друзі і знайомі батьків загиблого воїна, тітка Лариса та батьки Героя Віктор Васильович і Галина Петрівна.

У Дмитра велика і дружня родина, тож схилили свої голови над труною найріднішого і найближчого зі всіх сторін.

Коли віддали шану загиблому воїну рідні, в храмі Первоверховних апостолів Петра і Павла митрофорний протоієрей Валерій Кушнір провів чин похорон. Поки духовний отець проводив молитву, ми поспілкувалися з однокласниками і сусідами Героя: Оленою, Ольгою, Олександром.

 — Ми у класі з Дімою дружили, і вдома. Він нікого не ображав, мав хист до науки і найбільше любив історію. Вдома грали у настільні ігри і в дитячі розваги. Потім я вчилася з Дімою на одному курсі у Вінниці в залізничному технікумі. Наші відносини з ним були взірцем студентської дружби. Коли Діма був на війні, ми з ним трохи перезвонювалися, тільки чим він там займався він не розповідав. З інших джерел інформації мені відомо, що він був класним спеціалістом і військові, як могли так берегли його, — сказала однокласниця, одногрупниця Героя Олена. 

Однокласник Олександр додав: 

— Діма завжди був душею компанії, допомагав всім, хто й не просив у нього допомоги. Залишив він про себе тільки світлу пам’ять.

— Як же так, він був такою хорошою людиною і спеціалістом. Мав у гуртожитку власну кімнату. Зустрів дівчину, з якою мав одружитись, — розповіла тітка Героя Лариса, — Він завжди працював в укритті. Військові берегли його, щоб з ним нічого не сталося. А того дня треба було виїхати на позиції, а водій, який завжди групу відвозив, захворів. Військові хотіли, щоб прислали іншого водія, а Діма сказав, що це довго буде, я сам відвезу, та загинув… Чому Бог забирає найкращих? Може кращі йому на небесах більше треба?

Отець Валерій завершив чин похорон і тіло Героя з церкви винесли на подвір’я храму, розпрочався мітинг скорботи і пам’яті. Відкрила його начальник відділу культури Козятинської міської ради Світлана Рибінська.

Україна загартована найвищим гартом. Гартом, коли доводиться виборювати право на життя. Москалі воюють не за Бахмут чи Вугледар. Вони воюють за Київ, Львів за всю Україну. І за території, і за думки. Важливо не стати здобиччю інформації, коли фантазія приймається за правду. Наші воїни виборюють перемогу вільної України над імперською московією. Перемогу цінностей української демократії і свободи від опіки північного сусіда. Не схибити, не відроджувати яничарство серед нас, не заблудитися. Це наше завдання. Не наслідувати Грузію з її відкочуванням в обійми росії. Інакше буде знецінення подвигів наших Героїв, — сказала ведуча і перейшла до біографії загиблого воїна.

Дмитро Вікторович Бондарчук народився 7 листопада 1985 року місті Вінниця. Школу закінчив в СМТ Залізничне. Далі навчався у Вінницькому транспортному коледжі. Згодом — робота в Козятинській дистанції колій, навчання у Харківській академії залізничного транспорту. Пізніше — переведення у Вишневе, але теж на залізницю.

8 серпня 2023 року був призваний до Лав Збройних Сил України. Освоїв різні військові спеціальності.

Завжди залишався відповідальним і як людина, і як військовий. Вже на війні отримав офіцерське звання.

Мав дуже багато друзів і товаришів, які цінували його за розум, чуйність та вміння.

Дмитро був дуже доброю людиною, всім допомагав. Не звертав увагу на втому. Готовий був все віддати тому, хто чогось потребує.

І того страшного дня він теж запропонував підмінити іншого бійця та піти замість нього на завдання. Воно стало для нього останнім.

3 жовтня 2024 року командир механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А 1815, відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу та Незалежність в районі населеного пункту Богоявленка, Волноваського району, Донецької області, молодший лейтенант Бондарчук Дмитро Вікторович — загинув.

Осиротіли мама і тато, сестра та улюблена племінниця, яку він неймовірно любив.

Далі від мікрофона слово мали отець Валерій, Козятинський міський голова Тетяна Єрмолаєва та директор гімназії № 6 Микола Синюшко. Усі вони висловили співчуття батькам Героя, розповіли якою доброю людиною був Дмитро Бондарчук та закликали громаду, щоб про нього пам’ятати вічно.

Ведуча закликала присутніх попрощатися з Дмитром. Попрощавшись процесія рушила до місця поховання. Військові передали матері прапор, під яким її син виборював суверенітет України і незалежність. Поховали Героя під Гімн України і військовий салют від салютної групи.

 

 

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.