Дав дружині координати всіх побратимів та після бойового завдання не вижив ніхто

• Олег Ходак народився в Козятині. Найбільшим його скарбом були дружина і донька. На війну пішов саме їх захищати. При виконанні бойового завдання вважався зниклим безвісті. Три роки надії родини стали для них важким ударом долі. Олега після збігів ДНК визнано загиблим.

У середу, 22 липня, він повернувся додому. Зустріли його рідні, родичі, близькі, друзі і колеги по роботі, друзі дружини і доньки, сусіди захисника України.

Перше прощання було біля будинку Героя. Особливий церковний обряд - відспівування звершили благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії отець Роман, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці отець Василь та настоятель Свято-Покровського храму Сестринівки отець Іван.

Від будинку загиблого воїна траурна колона в супроводі священників рушила до площі Героїв Майдану. Там з Олегом Ходаком прощалася громада. Музиканти духового оркестру йшли в колоні і були частиною військових почестей. Вони, граючи поховальний марш, віддавали шану воїну та підкреслювали велич його подвигу. 

Відкрила мітинг реквієм начальник відділу культури Козятинської міської ради Світлана Рибінська.

 — Найбільше, чого ми бажаємо — це подолати ворога, перестати прощатися з нашими захисниками, щоб не збільшувалася кількість невтішних дружин, дітей, батьків,  — сказала ведуча, відкриваючи мітинг. Говорила, що ця війна на виснаження та обнадійливими з думками, що росія програє війну. Фронт тримається завдяки надзусиллям наших воїнів-надлюдей. Хоча не буває однакових доль. Кожна унікальна і значною мірою залежить від особистості і рішень, які вона приймає, —  зазначила Світлана Рибінська і перейшла до біографії Олега. 

— Ходак Олег Вікторович народився 28 жовтня 1971 року в м. Козятин. Навчався в школі №1 . Знав і любив математику. Спокійний, врівноважений, щирий, товариський хлопець мав багато друзів. Всі знали, що він відповідальний і ніколи не підведе. Закінчив школу, строкова служба. По завершенню працював 2 роки зв’язківцем в Козятині. Але бачив себе на залізниці. Навчався. Почав їздити помічником машиніста на дизелях. Від цього обрав собі позивний «Дизель» . Вирішив стати машиністом локомотивів. Дуже відповідально ставився до навчання, як і до всього в житті.

Щасливий для Олега став 1993 рік. Побралися з чарівною дівчиною Ганною. Наступна радість – в сім’ї народилася донечка Олена. Дбайливий, люблячий татусь розчинявся в своїй донечці. Радів її успіхам. Вступив до університету. Тривало повноцінне життя молодої сім'ї. В щасливої родини виросла донька, з'явилася на світ Божий люба внучка. Були всі підстави насолоджуватися життям

Але страшний лютий увірвався в їх прекрасний світ. З першого дня Олег збирався на війну. Вважав, що ніхто не захистить рідних краще за нього. У 2023 році прийшло сповіщення про необхідність пройти медкомісію. Вже тоді він знав, що піде на війну і 5 квітня 2023 року був призваний.

Через півтора місяці відправили на Донеччину в район Часового Яру. Перше бойове завдання. 19 травня Олег зателефонував до дружини сказав, що йдуть на бойове завдання і залишив своїй коханій координати всіх побратимів групи.

З 19 на 20 травня було зіткнення. А далі зловісна тиша, всі телефони мовчали. Не повернувся ніхто. 23 травня принесли сповіщення про те, що з 20 травня 2023 року Ходак Олег Вікторович вважається зниклим безвісти поблизу населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області під час бойового завдання. Півтора місяці у війську і три роки тривог, пошуків і надії. Думки були поруч, разом з ним. Невідомість мучила і виснажувала. Віра тримала і давала силу діяти. Донька Олена, як заступник координатора об'єднання родин зниклих безвісті 576 бригади безпосередньо займалася пошуками. Надія жевріла, може в полоні, може повернеться. Олег так хотів повести любу внучку в школу.

Світ вибухнув, перевернувся, коли родина отримала сповіщення про те, що старший стрілець–оператор 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 2-го механізованої роти військової частини А—4279 вважається загиблим. Тіло було ідентифіковано, — сказала ведуча і запросила до молитви за загиблим Героєм священників Православної церкви України митрофорних протоієреїв Романа Масиру,  Василя Влізло, Івана Дуника.

По завершенні панахиди слово мали отець Роман та керуючий справами виконкому Костянтин Марченко. А самим зворушливим моментом на площі було прощання з Олегом  та щира підтримка дружини і дочки загиблого воїна.

З площі траурний кортеж рушив до Алеї Слави міського кладовища. Священники ПЦУ звершили на Алеї Слави ще одну заупокійну молитву. Військові, стоячи на колінах, передали дружині Героя державний прапор. Поховали славного воїна під Гімн України та військовий салют. 

 

 

 

     

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.