Андрій мав вади зі здоров’ям, двічі був поранений і помер у госпіталі

• Андрій Стрекозов мав золоті руки.
• Будівельні роботи були у нього як хобі. На війну пішов добровольцем, хоча міг не йти через проблеми з диханням.
• Рідні та близькі відговорювали його, не послухав. 

У вівторок, 13 лютого, Андрія Стрекозова проводили в останню дорогу.

Зустріла громада кортеж з тілом свого захисника живим коридором від залізничного переїзду до церкви святих апостолів Петра і Павла, що на Залізничному. Чин похорону за померлим воїном провів настоятель храму Валерій Кушнір.

Біля труни воїна стояли найближчі і найрідніші: сестра Наталія, племінник і напарник Андрія по роботі Ігор та його дружина Наташа. По завершенні заупокійної молитви за померлим воїном пройшов мітинг скорботи і пам’яті.

 Відкрила його начальник відділу культури Козятинської міської ради Світлана Рибінська.

— Кривавим текстом були написані сторінки історії. Історії боротьби за Незалежність, боротьби, щоб українці не були сірою масою, сліпими та німими маріонетками тих, у чиїх руках є ланцюги для маніпулювання, — казала вона, — За свою свободу потрібно боротися, якщо ти не хочеш бути рабом у ярмі. Запасної України у нас немає і не буде. Агресивний сусід, що на сході, не заспокоїться, поки матиме хоч один снаряд. Якщо ми зараз не вистоїмо, то Буча буде в Козятині, — сказала ведуча і зупинилася на біографії Героя.

Андрій Анатолійович Стрекозов народився  5 квітня 1978 року в селі Козятині. Навчався в школі №1. Тривалий час працював за професією будівельника, оскільки до цього мав неабиякий хист та золоті руки. Напарником по роботі був його племінник.  На початку 2023 року став в оборону Держави, хоч і мав проблеми зі здоров’ям. Родина Андрія не хотіла відпускати його на війну, тому, що дуже хвилювалися за нього. Та він був справжнім чоловіком, з твердим характером, чіткими переконаннями та зі своїми баченнями.

Як би йому важко на війні не було, Андрій ніколи не вдавався до подробиць. В повідомленнях рідним писав коротко: «Я живий».

Війна остаточно забрала здоров’я, а з рештою і життя Андрія.

Залишив родину, яких зараз огортає туга і скорбота за рідною людиною, — сказала ведуча і запросила до слова  священика ПЦУ Валерія Кушніра.

— Вчерговий раз сім’я українська потерпає від окупанта російського. Про загиблих Героїв навіки залишиться пам’ять у наших серцях і в історії України. Завдячуючи нашим Збройним Силам і таким, як Андрій, ми маємо теплі оселі і мирне небо над нашими головами. Ми сьогодні маємо, звичайно, не так як до війни, але те, чим нам Господь сприяє і допомагає нашим воїнам, ми маємо можливість розділяти все те, що було у нас до війни. Нехай кожного з нас Господь почує. Нехай світла пам’ять про Андрія ніколи не буде забута нами. Нехай родина, яка сьогодні біля цієї труни буде благословенна Богом, — сказав священник ПЦУ.

Від громади слово мала секретар міської ради Ірина Репало. Вона висловила співчуття родині захисника України від міського голови, усього депутатського корпусу та нагадала, що воїн доти живий, доки ми про нього пам’ятаємо.

Після виступів на мітингу з Андрієм востаннє стали прощатися рідні, близькі, куми, доньки Героя Ельвіра і Ангеліна, друзі та вся громада.

Ми попросили, щоб про свого дядька розповів племінник і напарник Андрія по роботі Ігор.

— Звичайний чоловік, який любив свою роботу. Це було для нього, як хобі. У вільний час міг посидіти з вудкою. Любив життя та далекоглядних планів не будував. Був чоловіком, на якого можна було покластися.

Поховали Андрія на кладовищі селища Залізничне під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.