Анатолія Загребельного з поля бою виніс син

Дружина Ольга в саду, який так любив Анатолій. На одному дереві тут три сорти груш

• Скорбота. З початком війни у 2014 році Анатолій Загребельний пройшов навчання на полігоні, що на Заході Україні.
• Його мали знов призвати на навчання, але за станом здоров’я він не пройшов медкомісію від військкомату.
• До повномасштабного російського вторгнення Анатолій перебував у запасі

З перших днів війни Анатолія Загребельного мобілізували по повістці. Спочатку служив у загоні охорони важливих державних об’єктів. Коли ворога від столиці відігнали, частину Козятинської тероборони відправили на навчання на один із полігонів у Вінницькій області, де Анатолій навчався військовому мистецтву стрільця три місяці. Анатолій здав екзамен і напередодні Дня Незалежності йому дали пятиденну відпустку додому. Але на фронті тоді було сильно гаряче і стрілець Загребельний на другий день п’ятиденної відпустки поїхав на передову. Про все це нам розповіла дружина Героя Ольга.

— Часто Анатолій телефонував з фронту?

— Кожні три дні їх з позицій відводили у інше місце. Звідти телефонував кожного дня. Коли повертався на позиції, то його телефон був поза межею досяжності три дні з хвостиком.

— А чим Анатолій найбільше захоплювався?

— Він мав золоті руки, за що не візьметься — все у нього виходило. Любов до саду у нього мабуть була від природи. На кожному дереві він намагався прищепити по декілька інших сортів фруктів. Сад він зробив великий і розкішний, на окремих деревах прищепив до 15 різних сортів. Все, що є вдома, все пов’язано з ним. Ще дуже любив ловити рибу. Ловив він її тільки на релігійні свята. Чоловік дотримувався релігійних свят і по господарству в такі дні намагався нічого не робити.  

— Як загинув ваш чоловік?

— Він востаннє телефонував 6 жовтня, за день до чергової ротації на передову, а сьомого жовтня зателефонував мій старший син, з яким вони разом воювали, тільки не бачились, тому що змінювали один одного. Син повідомив, що батько загинув у бою. Чоловік сину Віталію не рідний батько та він називав його батьком, хоч не Толік дав йому життя. Саме син ще з одним побратимом винесли Толіка з поля бою.

— Які він мав плани на майбутнє?

— Планував він всього багато, тільки всі його плани знищила ця вже всіма нами проклята війна. Кожного разу, коли телефонував, цікавився, що вдома, радив, як що краще зробити.  

Анатолія знали і поважали у Махаринцях. Хоронити воїна вийшли всім селом. Громада організувала своєму захиснику живий коридор від траси до Пеньківки (це мікрорайон села), де мешкав Анатолій з дружиною Ольгою та сином Вадимом, та від Пеньківки до кладовища. На місці поховання Анатолія провели мітинг пам’яті, на якому від побратимів загиблого воїна слово мав заступник командира військової частини. Заупокійну молитву провели отець Роман та отець Іван — настоятель храму Покрови села Сестринівки. Від побратимів на честь воїна прогримів військовий салют.

Читайте також:

Вони були родичами і загинули в один день: попрощалися з Артемом Москалем та Олександром Завідіним

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.