Три історії кохання

У кожного з нас своєрідна, неповторна історія, доленосна зустріч із коханою людиною. Але ці історії складалися з подій…

Події - це цікаво. Вони живуть усюди: прозаїчні та романтичні, серйозні й дивовижні, короткі та з продовженням. Маленькі історії, з яких складається життя жіночого щастя.

Історія юності, шкільної любові

Мені на все життя пам'ятався чудовий, весняний день 8 Березня. Бо новим товаришем нашого класу став Саша, який перевівся з іншої школи. Він був дуже здібний з інтелектуальними дарами… Захоплювався предметами природничо-математичного нахилу. Ми із Сашею стали щирими друзями (не розлий вода) - сиділи завжди на “камчатці”, де можна було пограти у морський бій чи подумати про ходи на маленькій шахівниці.

Хронологія досягнень та успіхів дивовижного Саші дивувала та викликала захоплення. Вдома у нього ми насолоджувалися безмежно великим світом томів класиків, читанням художньої літератури. Читали, наприклад, дуже вдумливо сторінки книги Льва Толстого, “Анна Каренина”, могли обговорювати складні життєві ситуації.

Поряд із Сашею я збагачувалась, дорослішала. Він навпаки відзначав тонкість, шляхетність моєї душі, ніжність в інтонації мого голосу, а також гри на гітарі… Саша був для мене ангелом, посланцем Бога, бо я відчувала завжди його інтелектуально, духовно, космічно. Ми були такими юними, але дорослими вже не по роках.

Саша був найгарнішим на світі. Ще він якось непомітно міг притягувати до себе людяністю, словом і добротою. Глибока шкільна дружба згодом переросла в щось світле, ніжне, благородніше. Він мріяв стати лікарем-окулістом.

Можливо і ради мене, бо я була на окулярах і він торкався питань, щоб поліпшити мій зір, і всіх своїх пацієнтів, які б звернулися до нього в очному відділенні. Саша мріяв стати лікарем - психологом, за станом очей визначати стан душі людини. Бо очі - то дзеркало душі.

Саша, Сашуня, Сашульчик - мій захисник, Олександре! У те, що трапилося, не хотілося вірити, не хочеться вірити і тепер, в обірвані світлі почуття - першої і останньої, завжди першої в житті, шкільної, але такої чистої, джерельно-чистої, кришталево-ранимої першої, як цвітіння Любові.

Сашу Комара, дорогого, милого незабутнього мого Сашу, без перебільшення, хоронила вся школа. Море квітів, вінків, несли прапор школи. Уся колона учнів, вчителів друзів, родини Саші, перехожих розтягнулася на сотні метрів.

Я щиро пишалася щирою любов’ю усіх до свого Сашуні, чудового мого обранця дівочого серця, супутника б мого подальшого життя. Саші з іменем на першу літеру “С”, з іменем Сонця, яке освітило мене яскраво, недовго в миттєвостях, в подіях моє життя. Я дуже болісно, мужньо пережила цю втрату. Але Саша живий…, він і досі живий, і допомагає мені з небес.

Пишаюсь коханням своїх батьків

Друга подія в моєму житті - це коротка історія кохання моїх дорогих батьків: мами - Корнелії Володимирівни і тата Віктора Михайловича, які з 25 грудня (на Різдво католицьке) з 25.12.1948 р. були завжди поруч на великій життєвій дорозі життя двох сердець, які складались з двох половинок! Батьки поспішали у свій будень свята творити. У їхній господі завжди звучали мелодійні українські пісні, гостинність була на першому рівні, чудові голоси батьків зливалися в один прекрасний голос. Розуміння одне одного було великим - “читали думки”. Достатньо було лише одного слова. Навіть погляду. У цьому велика цінність, велика втіха, досвід, сенс життя.

Не з казкових чудес, а з тих самих буднів складається наше життя. І ці будні пронеслись у житті моїх батьків нещадним пресом по їхньому коханню. Це - війна, післявоєнний важкий час. Роки молодості і глибокої зрілості, мудрості в роках…

Їхні стосунки, кохання були прекрасними, вистояні роками. Така зрілість - така повноцінна і повносоковита, наче яблуня з плодами! Іскри їхнього ватри - то ніжність і благородство душ, сад їхнього літа, що пережив і грози з вітровіями, і спеки, і холод, але багато чого переоцінив і тому зберіг свої плоди.

Життя - любов. Назавжди у доленосній зустрічі!

Доля звела мене з Наталією, з прекрасною жінкою, лікарем-гінекологом. Професія її дарувала людям тепло й любов і приносила добро та життя. У всі часи жінки проходять шлях від вагітності до пологів. Але якою не була б складною робота, Наталія завжди пам’ятала і часто згадувала Романа. Лікаря, з яким познайомилася у любові. І як несподівано зустрілись, так і несподівано потім втратили одне одного.

Наталія з Романом були красивою, люблячою парою. Наталія з привабливою особистістю, з благородним характером. Її жіночність з великої літери. Ніжність, м'якість, як майбутньої супутниці життя, доповнювали сильні мужні риси характеру Романа.

І на фоні подруги половини серця свого, Роман відчував себе сильним та мужнім. Це я тонко запримітила, дивлячись на їх фото…

Наталія попросила мене від’їхати до Львова, де я вчилась, і в красивому старовинному місті відшукати за адресами дорогу їй людину. Мої великі зусилля увінчались успіхом! Я відшукала Романа. Потім від нього передала Наталії листа про їхню зустріч, зустріч випусників Вінницького медичного інституту ім. Пирогова.

Їхня щаслива зустріч була подарунком від Бога, а потім початком нового життя. У Вінниці у них був медовий місяць. Наталія виплакала увесь свій 10-річний запас сліз. Бог винагородив їх найбільшим щастям. Наталія кохає - і вона кохана! Жодні обставини, жодні далекі розлуки і відстані, жодні серйозні обставини і перепони в житті не можуть зашкодити щастю закоханої жінки.

Галина КОЗАЧЕНКО

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.